<< Главная страница

97



Категории Микола Кулiш ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал П'єса на чотири дiï ДIЙОВI ЛЮДИ С м и к С е р г i й — голова сiльради П а н ь к о — секретар К о п и с т к а М у с i й П а р а с к а — його жiнка С т о н о ж к а I в а н незаможнi Г а н н а — його жiнка В а с я — його син Д i д Ю х и м — 105 рокiв Г и р я Г н а т Л и з я — його дочка багатiï Г о д о в а н и й Д i д з ц i п к о м Ч е р н и ц i з м о н а с т и р я Л а р и в о н — глухонiмий, Гирин наймит i сторож при церквi О р и н а — старчиха ДIЯ ПЕРША 1 Запалила Г а н н а у печi. Стала, схилилась на комин, сумує: — Отакого наробили, що й варити нiчого. Слобода!.. А на лавi край вiконця син В а с я вчив грамоти сусiду М у с i я К о п и с т к у. — Ти не так, дядю Мусiю, не так. Не о-си-а, а о-с-а, оса... Протягом треба — ооссаа... К о п и с т к а. Оооссиа... Г а н н а. Та киньте своє читання! В печiнках уже сидить. Чуєте, чи вже позакладало? К о п и с т к а. Тр-р, мамашо!.. Г а н н а. Люди смiються... К о п и с т к а. Бо дурнi. Г а н н а. Годi, розумний! К о п и с т к а. I ти, мамашо, дурна. Г а н н а. Наробили слободи... К о п и с т к а. Дурна, як отой рогач... Ти чула, що казав Ленiн? Тодi свiт новий настане, як ми з тобою рихметики вивчимось... Г а н н а. Хай вона тобi сказиться! К о п и с т к а. Рихметики й усякоï полiтики вивчимось. а тодi зладнаємо тобi таку пiч, що сама варитиме, сама й пектиме... Г а н н а. Варнякай... К о п и с т к а. От тодi побачиш! Покрутиш гвинта, а воно... ш-ш-ш! — борщ закипiв, iще покрутиш — трах-тара-рах! — борщ на столi... Г а н н а. Варити он нiчого! Голод заходить! (До сина). Кинь, бо'гже, ïй-бо, попалю всi твоï книжки! В а с я. Мамо! Ми люди темнi, а я не хочу бути темним. Я не можу так... Тепер революцiя, i вчитися треба всiм, всiм... К о п и с т к а. I тобi, мамашо! В а с я. I вам, мамо, вчитися треба, а не гарчати на мене раз у раз. К о п и с т к а (аж плеснув у долонi). Трах-тара-рах, резолюцiю прийнято! Г а н н а. Ой лишечко! Так от що слобода наробила! Вже я гарчу, вже я собака... В а ся. Та не собака, мамо!.. Г а н н а. А все через книжки оцi, через книжки!.. (Кинулась до книжок). К о п и с т к а. Тр-р! (Заступив ïй дорогу). В а с я. Втечу до Червоноï Армiï. Там лучче буде... Г а н н а. Тю на тебе!.. Дурний... Я ж тобi добра бажаю, як рiдная неня, а ти... (Одiйшла). В а ся. Ïй-бо, втечу! Г а н н а. Схаменись!.. Та хiба отi книжки менi вадять! Тобi, Васю!.. Подивись, як ти змарнiв, Васю! К о п и с т к а. Ну тебе к лихiй матерi, мамашо, — не заважай нам! Учи, Васько, та вчи уголос, щоб i вона чула, i всi щоб чули!.. Хай смiються! Осиа!.. 2 Рип у хату — д в i ч е р н и ц i. К о п и с т к а (аж тюкнув). Тю! Диви — темна сила прилiзла. Г а н н а (на Копистку). Тю на тебе! Здурiв? Ч е р н и ц i мов не чули, низенько вклонились, перехрестились. Одна загугнявила: — Жертвуйте, православнi, на построєнiя божоï церкви, якщо ласка ваша... Д р у г а (приспiвувала). I не оставить вас господь та пресвята богородиця за жертву вашу. Г а н н а (зашарiлася, розгубилася). Пожертвувала б, сестрицi, коли ж анi пилинки борошна... Хiба, пождiть, я рушничок вам вийму на церкву. Вишитий. (Одчинила скриню. Шукає). К о п и с т к а (скоса на черниць). Колядуєте, дiвчата? Ч е р н и ц i нi в тих нi в сих. Зашморгали носиками. I хiба ото вас ще не розiгнали? П е р ш а (зчулася). Розiгнали, благодiï нашi, розiгнали... Д р у г а (вже приспiвувала). А в церкву божую коней поставили. Г а н н а (рушник затремтiв у руках). Ой матiнко божа! У церкву — коней? Ч е р н и ц i (так i посипали): Правду знайте, православнi!.. — Прийшла комуна, вигнала нас з обителi нашоï дiвочоï, а в церкву коней... — I хреста з церкви знято... — Уночi зняли... К о п и с т к а (цигарка не скручується). Та де, ви кажете? В якому монастирi? Ч е р н и ц i. У Благовiщенському, благодiю, може, знаєте... К о п и с т к а. Це той, що коло зеленого броду? Ч е р н и ц i. Iстинно, благодiю, — коло броду. К о п и с т к а (цигарка скрутилася). Так... Ловко ж ви брешете, дiвчата! Ч е р н и ц i (очатками блик-блик). Iстинно православнi, iстинно так! Нам грiх неправду казати... К о п и с т к а (до Ганни, до Васi). От же брешуть, аж курява встає! Я ж там був оце... в понедiлок чи в недiлю, коли б не збрехати. Авжеж, у недiлю! Що розiгнали монашок, то таки розiгнали. Тiльки не коней, а дiтей туди навели, отих сирiток воєнних i всяких... (Повернувся до черниць). Та й брешете ж ви!.. Ти диви — ïх уже нема! Щезли, як вiдьми... (Прочинивши дверi, крикнув услiд). Га? Пiймалися на брехнi, сучi дочки! (До Васi). От, синок, iнцидент... Ану, як оте совiцьке слово, що про такий случай говориться? Подивись лишень у тетрадьку, ти там був записав... Г а н н а. Та й ти ж кажеш, що розiгнали? К о п и с т к а. Тр-р-р, тобi нема тепер слова. Шукай, синок, шукай! В а ся (взявся вичитувати). Конституцiя, дядю? К о п и с т к а. Нi... В а с я. Резолюцiя? К о п и с т к а. Нi... Резолюцiю ж я знаю. В а ся. Революцiя? К о п и с т к а (аж зачухався). Та нi... Шукай того слова, що на акацiю скидається. Г а н н а. Та киньте ви цi гаспидськi слова! К о п и с т к а. Тр-р-р... В а ся. Реєстрацiя? К о п и с т к а. О! Щось трошки виходить. В а ся. Експропрiацiя? Експлуатацiя? Провокацiя? К о п и с т к а. Ось воно! Впiймав! Провокацiя... От ти, мамашо, не вiрила, а воно виходить на моє. (Загнув пальця). Попи — раз. (Загнув другого, третього). Дяки — два. Монахи — три. Пани — чотири. Г а н н а. Ну? К о п и с т к а. Монашки — п'ять. Вся ця наволоч робить нам провокацiю... От що, синок: тут щось неспроста... Катай за монашками! В а с я. Як за монашками? Чого? К о п и с т к а. За монашками, на вивiдки. До кого зайдуть, що казатимуть — про все вивiдай, синок... Г а н н а. I навiщо ото? Не ходи! К о п и с т к а. Ша! Чула, що монашки казали? Чула? Г а н н а. Ну й що такого вони сказали? К о п и с т к а. От тобi й на! Ну й дурна ж ти!.. Слухай ще раз! Монашки збрехали? Г а н н а. Одчепися! К о п и с т к а. Нi, ти скажи — збрехали? Г а н н а. Ну, може й збрехали. К о п и с т к а. Сказали, що комуна в церкву коней поставила? Г а н н а. Сказали. К о п и с т к а. А ти ïм рушника за це дала? Г а н н а (вже од печi). Не монашкам дала, а боговi в прийом! К о п и с т к а. Не боговi, а провокацiï!.. Бiжи, синок, та наглянь, де вони спиняться, у кого ночуватимуть... Катай!.. Побiг Вася. К о п и с т к а, закуривши, до Ганни: — От моя жiнка цього б не зробила. Ганну зачепило. Г а н н а. Годi хвалитися! Може й зробила б... К о п и с т к а. Бив би!.. Тут з печi Д i д Ю х и м iзлiз. Кахи, кахи, — сплюнув у черепок. — I добре зробив би, бо жiнка, сину, як коса: не поклепеш — не покосиш... К о п и с т к а. От бач! Трах-тара-рах! Резолюцiю прийнято... Чули, дiду, провокацiю? Д i д Ю х и м. Та я оце закуняв був трошки... Приснилось, немовби я знов у солдатах, на Шипцi. А ïсти, а курити — як оце, примiром, тепер, да... Коли бачу — наш ротний цигарку курить. Побачив мене та... К о п и с т к а. Закурiть, дiду Юхиме! Д i д Ю х и м (допався до кисета). Радий старатися... Побачив та як крикне: Здоров був, молодець! Я так i скочив. Дивлюсь, аж це ти... Г а н н а. А вже менi оце курiння ввiрилось! Тож вiкон не видно! Д i д Ю х и м. Кури його, прокляте зiлля, — воно боговi не вклонилося. Кажуть же люди, якщо не брешуть, що колись бог та святий Петро прийшли на землю... К о п и с т к а. Туг ось монашки такоï розказали, що... От якби дiзнатися, коли вони прийшли? Д i д Ю х и м. Хто? К о п и с т к а. Монашки... Д i д Ю х и м. Та не монашки, а бог з Петром!.. Iшли степом. То всi трави й квiти вклонилися ïм низенько, один тютюн не вклонився... К о п и с т к а (до Ганни). Ти не бачила ïх вчора? Г а н н а мовчить. Д i д Ю х и м. Кого? Бога й Петра? К о п и с т к а. Та монашок. Д i д Ю х и м. Та я тобi не про монашок, а про Оога та Петра! Слухай! Один тютюн не вклонився. Тодi сказав бог: Будеш ти, тютюне, однинi проклятий, i палитимуть тебе люди, доки свiту... К о п и с т к а (замислився). Гм... Треба було б мовчати! Д i д Ю х и м. Як мовчати? К о п и с т к а. Хай би вони язички своï порозв'язали... Д i д Ю х и м. Хто? Бог та Петро? К о п и с т к а. Та монашки, дiду! Було б менi, кажу, помовчати та послухати, чого б вони наказали... Д i д Ю х и м. Та ти слухай! Бог тютюновi сказав... К о п и с т к а. Побiжу. (Та й подався з хати). Д i д Ю х и м (до Ганни). Та куди це вiн зiрвався? (По паузi). А сонечко вже за снiданок! Чи нема у тебе там?.. Г а н н а, ïсти? Учора ж i послiдки вишкребла — хiба повилазило? Д i д Ю х и м. Та нi... Води гаряченькоï... 4 Дверi навстiж — чобiтками зарипiв П а н ь к о — секретар сiльради: — Та що скоïлось — сюрприз який чи пужар, дядьку Мусiю? За П а н ь к ом увiйшов Мусiй К о п и с т к а, за Кописткою I в а н С т о н о ж к а — господар хати. К о п и с т к а. Та кажу ж — провокацiя... У церкву, кажуть, коней навели... Я зразу не добрав дiла, а тодi подумав-подумав: це ж вони все село нам зворушать, а найпаче багатiïв отих — Гирю, Годованого... Добре, що догадався — трах-тара-рах, погнав парнишку i сам оце... П а н ь к о. Дурницi! Нiякоï воєнноï небезпечностi... Просто баби понапивались опiю релiгiï та й плещуть язиками... К о п и с т к а. Ой, не кажи! Такого, брат, наплещуть, що аж-аж... Треба побiгти наглянути. Найпаче до Гирi пiд двiр, до Годованого. П а н ь к о. Плюньте й розiтрiть! К о п и с т к а. Не можна!.. Не будь Гирi, Годованого — наплював би, а так... чує моя душенька... П а н ь к о. Не ходiть — є йтереснiше дiло. К о п и с т к а. Я на хвилинку! Тiльки до Гириного двору... Я зараз! Уже взявся К о п и с т к а за клямку, як тут П а н ь к о пляшку з-пiд поли на стiл та: — Вип'ємо, дядьку Мусiю? К о п и с т к а (очi забiгали). Нi, я мабуть... побiжу. (А сам за кисет, ще й дiдовi дав). Ось тiльки закурю... i побiжу. С т о н о ж к а. Поспiєте, сваток! Сiдайте, товаришу секретар! Ганно! Чи нема у тебе там... Г а н н а настовбурчилась. Вiн до неï стиха: — Товариш же секретар наш... Зранку не ïли... i той... Г а н н а. Одноï лише капусти двi чи три пелюстки, а бiльш нiчогiсiнько... П а н ь к о (ушi чуткi). Дайош, тiтко, й капусти! Аби в животi було чим подряпати... С т о н о ж к а. Треба ж, як то кажуть, по-братськи... Д i д Ю х и м, кахикнувши, пiшов до припiчка. — А ви, тату, куди?.. Д i д Ю х и м. Та я вже, сину, ïв... С т о н о ж к а. Ага, ото й добре... П а н ь к о (наливши Стоножцi). Хазяïну! Пожалуста... С т о н о ж к а. Нашому брату й не годилось би тепер пити, та вже нехай нам Радянська влада простить... П а н ь к о. Саме тепер треба пити... Чому? А тому, що в самогонi хлiб є, так би мовити, — сила, а ми без хлiба... Сьорбанiть, дядьку Мусiю! К о п и с т к а (повагавшись, взяв чарку, вихилив, сполоскав зуби). I не пив би, дак через зуби... Крутять i крутять, немов у них контра завелась... Г а н н а. А за монашками хто брався бiгти? К о п и с т к а (мов не до нього було сказано). Гм... ми випили, а за дiда забули... С т о н о ж к а. Та той... Вони он закуняли. К о п и с т к а. Не годиться так... А знаєте, що я надумав?.. Як був я в городi, то бачив, як ушановували трудових героïв... Ой ловко вийшло! Предсiдатель таке слово сказав, що аж-аж... Каже: спасибi, товаришi, що потрудилися для Совiцькоï властi. Скiльки вiку, каже, вона вас не забуде. С т о н о ж к а. А хто ж вони за люди, отi героï? К о п и с т к а. Думаєш, пани? Наш брат, трудовий елi-мент!.. Один дiдок був з робочих — так його на руках гойдали... ïй-бо! Щоб не пити оце по-дурному, даваймо дiда Юхима вшануємо? Га? П а н ь к о. А це — кумедiя буде. Дайош!.. Гей, дiду! К о п и с т к а й С т о н о ж к а (до дiда): — Дiду Юхиме! — Тату! Д i д Ю х и м. Га-га! К о п и с т к а. Просимо до столу, як трудового елiмента... Г а н н а. Люди просять на чарку горiлки... К о п и с т к а. Жаль, нема музики, а то б зараз ушкварили дiдовi Iнтернацiонала... (Наливши чарки, подав одну дiдовi). Ну, брати-товаришi, й ви, Тарасовичу! Поздоровляю вас, Юхиме Тарасовичу, як трудового героя, од щирого серця... Спасибi, що потрудилися за свiй довгий вiк, бо Совiцька власть... От не вмiю як слiд балакати... П а н ь к о засмiявся. — Ану, П а н ь к о, ти!.. П а н ь к о в регiт. — Гех, якби ж то я вмiв говорити! Я тодi б сказав таке, що попадали б усi буржуï у свiтi... а Дiд Юхим возрадовався б... П а н ь к о. Ану, дядьку Мусiю! ïй-бо, йтересно... К о п и с т к а. Граждани буржуï! — сказав би... — Шапки скиньте перед дiдом, чолом йому бийте, таку вашу маму... Вiн вам землю орав? Орав... Овець випасав? Випасав. А скiльки солi виволочив?.. Сто лiт робив? А що собi придбав? Горб на спину, та цiпок у руки, та ще денiкiнських шомполiв у спину... Ех ви!.. А ще вченi... Та що там казати! Вра — i бiльш нiчого!.. П а н ь к о (аж зайшовся). Вра-а!.. Д i д Ю х и м. Оце менi нагадало, як колись ми генерала Гурка на вра брали... Ще за турецькоï вiйни... П а н ь к о. Ану, дiду, ану? Д i д Ю х и м. Стоïмо ми раз, да... (Звiвся на ноги). Коли пiд'ïздить отак (показав у вiкно на стiжок соломи) як до соломи... Здоровi, дєтi моï, орли! (По цiм словi покивав головою i урочисто додав). Та й заплакав... П а н ь к о (так i розлiгся). Заплакав? Ха-ха-ха... А Скобильова генерала ви, дiду, бачили?.. Д i д Ю х и м. Аякже... Видав i Скобильова. Дiсьвительно, пiд'ïздить отак як... до соломи... Здоровi, дєтi моï, говорить, орли! (знову суворо, врочисто). Та й заплакав... (А в самого аж сльози). На вра взяли, як оце ви мене... Спасибi вам... К о п и с т к а. Грай, музико, Iнтернацiонал!.. Жаль, що немає моєï Параски... Хiба побiгти?.. П а н ь к о. Куди? К о п и с т к а. По жiнку... П а н ь к о. Плюньте на жiнку... Хто тепер з таким барахлом возиться? Моди нема. Тепер яку попав, та й жiнка. Правду кажу? К о п и с т к а. Нi, братику, це не так. Це ти, не во гнiв будь сказано, трошки брешеш... П а н ь к о. Я брешу?.. К о п и с т к а. Бо чоловiк не пiвень, i обратно ж: без жiнки, як без хати. П а н ь к о. Дурницi! Ви докажiть, що це iменно так. К о п и с т к а. Та хоч би й я з Параскою... Г а н н а. Годi вже — з Параскою!.. К о п и с т к а. Тридцять годочкiв, як один, вижили. А бувало всього. Бувало, й нап'єшся отак та прителiпаєш-ся додому без розуму... Прокинешся вранцi — у кишенi вiтер, у головi ковалi. То вона: Що, п'янюго, голова болить? — Болить, Парасю, ой як болить... Одчине скриню, витягне шкалика: Сiдай, ка, п'янюго, та випий iз жiнкою. Сiли, випили, закусили... П а н ь к о. Це не доказ i не йтересно... Гех, як був я у повстанцях! От де було, да... I обще йтересно було. Не то що тепер: хлiб повивозили, голод... Вип'ємо! К о п и с т к а. Пiдожди... Бо було ще й гiрше: не то що хлiба, — кiзяка, щоб витопити, не було. А надворi б є, мете, ще й до того нiякоï тобi Совiцькоï властi не було. То вона: Знаєш, ка, старий, що я надумала? А що, кажу? Продамо хату? То й продамо, кажу... Що ви думаєте — продали хату! Ну там сiли, випили, закусили, а тодi як пiшли у найми, як пiшли... I де вже ми з нею не служили... П а н ь к о. Не йтересно! К о п и с т к а. Пiдожди! Засадили мене в тюрму за те, що панську економiю палили. Сидю у вiконця та й кукую. Коли трах-тара-рах — жiнку приводять... Побачила мене, гукає... 5 Аж тут увiйшла П а р а с к а: — Ось де вiн сидить, руда сатана! К о п и с т к а. Парасю! П а р а с к а. Йди, п'янюго, додому! Д i д Ю х и м. Ага, впiймавсь?.. Хрестись мерщiй та читай — да воскресне бог... К о п и с т к а. Ось вона, моє ладо. Парасю!.. (Шуткуючи обняв ïï). П а р а с к а. Одчепись, нечиста сило!.. Мусiю! Та хiба на людях так годиться? Поцiлував. Хай ти сказишся... Та пусти! К о п и с т к а. Парасю! Подивись менi у вiчi... не так!.. П а р а с к а. Додому йди, нечиста сило!.. Ти ж слово давав не баритись... К о п и с т к а. Та нема ж у нас дому. Нi хати, нi худоби... Клопiт нам який, чи що? П а р а с к а. Авжеж, клопiт!.. Гуляєш, а там он монашки по хатах, як тi ворони на хугу... К о п и с т к а. Знаю! Зараз побiжу. Ось тiльки випий чарочку, ладо моє... П а н ь к о. Випий, тiтко, слиш? Г а н н а. Та випий, свахо, коли чоловiки просять! Д i д Ю х и м (до Копистки). Та кресни ïï кулаком раз! А то припадає, як пiвень до курки... К о п и с т к а. Ви не дивуйте, що вона зверху сердита... Всерединi ж серце у неï — дак iстинно пуховая по-душенька... Та що там казати! Випий, зiронько!.. Та випий, ну тебе к лихiй матерi! П а р а с к а. От сатана, таки спокусив. Ну, за ваше всiх здоровлячко!.. I за твоє, моє ладо коханеє! К о п и с т к а. Ура-вра!.. А слухай, Парасю, що я надумав... П а р а с к а. А що, старий? К о п и с т к а. Живем ми до которого часу благополучно, а що далi з нами буде, то й ти, мабуть, не знаєш... П а р а с к а. Пхи, голоду не бачили? К о п и с т к а. Тр-р-р, старенька... Пiдемо в город та на патрет iзнiмемось!.. Г а н н а. I куди вам, мурим, та на патрет! П а р а с к а. А що ж!.. I пiдем!.. Шкоди од цього людям не буде. К о п и с т к а. Трах-тара-рах, резолюцiю прийнятоï 6 Припадаючи на лiву ногу, ввiйшла О р и н а — старчиха. Стала у порога. — Здрастуйте-е! К о п и с т к а. Здрастуй, мамашо! О р и н а. З п'ятiнкою вас усiх святою... Бачте, — по миру побираюся... До кого не прийду — гонять, лають... Такий голод. Голод-голод... П а н ь К о. Голод скрiзь, бабо. О р и н а. То я оце й подумала: завiтаю до комiтетських. Хоть самi вони без хлiба, дак хоть тепле слово скажуть... С т о н о ж к а. Чи не зосталось там капусти? Г а н н а (тiльки пальцями хруснула). Нема. К о п и с т к а. Ну, то хоть випий, мамашо!.. О р и н а (випила). Хай же вам, мiй таточку, боженька за це та ласку духу свого пошле! К о п и с т к а. От якби вiн замiсть духу та лантушок борошна кинув! А духом ми вже давно живем, мамашо. Г а н н а. А то правда, Орино, що тя, кажуть, кота зварила?.. К о п и с т к а (аж рукою замахнувся на Ганну). А ще про що спитай! Ну й кручена... С т о н о ж к а. Ганно! Д i д Ю х и м. Та вдар ïï, Йване!.. О р и н а (заплакала). Коли ж п'ятеро, вiрите... Од першоï пречисти без хлiба... А тут i Оленка померла. Люди присiкались — якби, кажуть, рiдну доньку, то не поховала б без батюшки... А я, от побий мене боженька, таточку, не чужа Оленцi... Аж тепер признаюся: у житi родила, принесла й сама собi пiдкинула. П а н ь к о (кулаком об стiл). Не йтересно! Годi!.. Набридло менi усе це... Щодня у сiльрадi: той помер, той помирає, а той пухне... Дурнi ми були, що хлiб дали вивезти!.. Ходили, шукали, трусили, а що нам за це?.. I обще революцiя не йтересна стала, от!.. Повiв П а н ь к о оком, випитуючи кожного приховану думку. Похнюпились усi, мовчали. Тiльки в Мусiя губи аж бринiли, от-от щось скаже. Засмiявся П а н ь к о: — Ну, це я шуткома... Вип'ємо, дядю Мусiю! Вип'ємо, та розкажiть такого, щоб за пупа взяло!.. 7 Нiхто й не помiтив, як у хату ввiйшов С е р ь о г а С м и к, голова сiльради. Почув вiн П а н ь к о в у мову. — Ну, коли вже П а н ь к овi захотiлось такого, щоб за пупа взяло, то я розкажу... П а н ь ко. Це ти, Серього? С м и к. Нi, не я... К о п и с т к а. А ми оце трошки... С м и к. Бачу... Так хочеш такого, щоб за пупа взяло? П а н ь к о (знiяковiв). Та то я так... Згадалось, як у повстанцях, да... Один чудiй розказував... Кишки рвали... С м и к. Я кращоï розкажу... Такоï, що й пупа порвеш. Хочеш? П а н ь к о. Дайош!.. Тiльки ти випий... I щоб було йтересно... С м и к. А слухай!.. Сьогоднi я довiдавсь, що Гнат Г и р я млинового продкомовi не платив. Був агент у волостi й казав, немов у Гирi є посвiдчення з печаткою й пiдписами од нашоï сiльради, що його млин цiле лiто не молов... К о п и с т к а. Гирин млин? Та вiн ще й тепер меле... С м и к. То оце я й питаю секретаря, молов чи не молов Гирин млин? П а н ь к о прикипiв до лави. Хотiлося встати. Не змiг. — Хiба вже за пупа взяло? П а н ь к о. Дурницi!.. Це на мене поговори... Це брехня! Ти докажи, а не так... С м и к. Як? П а н ь к о. Не такечки, як... С м и к. Ну як? П а н ь к о. Як той... як його. С м и к (важко пiдiйшов до Панька). Ти посвiдчення писав? П а н ь к о. Яке посвiдчення? С м и к. Посвiдчення Гирi, що його млин цiле лiто не молов? П а н ь к о. А чорт його зна! Може й писав... Бо в мене вже нерви в головi заплутались од такоï роботи, що зраня й до ночi сидиш у Радi та пишеш статистику... С м и к (важко вгруз руками в стiл). Ти не викручуйсь... от... Посвiдчення ти написав за три фунти кримського табаку... Звiльнив Гирю з черги в пiдводи, бо вiявся за його дочкою... i продавав наше бiльшовицьке движення. П а н ь к о. Хто продавав? Ти докажи!.. Да й плювати хотiв я на цей твiй виказ! Бо я теж переворот у революцiï робив i з кадетами воював. А млин — це дурницi, й обще ми ще побачимо, якi будуть докази... (Одскочив до порога). Я в повiт напишу. Я ще покажу вам!.. (Ударив дверима. Вийшов.) С м и к (услiд). Ах ти ж... Юда-предатель! Хабарник! Гад! Прийшов наказ з повiту: забороняється хлiб одби-рати й трусити, дак про це перший узнав... не я, голова сiльради, а Г и р я... Гирi продався, гад, i революцiю продавав по шматочку... Посмутнiли всi у хатi. С т о н о ж к а. Аж тепер я бачу, який ми ще темний народ... Повна нiч у головi. То був урядник, хабарi брав, а тепер свiй брат спотикається. К о п и с т к а. Не журись, браття!.. Тiльки держись купи, головне тут — контахту держись... Повагом, повагом — та й вийдем на рiвний шлях... Та що там казати!.. Сiдаймо та вип'ємо, закусимо, поговоримо про це! С м и к. Вилий! К о п и с т к а (не дочувши, налив йому чарку). Чарчину од серця, щоб не пекло... С м и к. Вилий, кажу! К о п и с т к а. Та що ти, Серього?.. С м и к. Вилий!.. К о п и с т к а. А не гарячись, братухо, тр-р... бо можна захекатись!.. С м и к. Вилий, бо це той самогон, що Г и р я умисне пiдкинув, як хлiб у його шукали... Знав, як замазати очi комiсiï. Пiдкинув п'ятнадцять царських карбованцiв, оберемок староï вовни, а всерединi барильце самогону поклав... Де б шукати далi, а комiсiя за барильце та ч назад... П а р а с к а. А не казала я?.. С м и к. Бо П а н ь к о перед вiв!.. А я знаю, що в Гирi ще одна яма з хлiбом є. П а р а с к а (до Копистки), Не казала: ой Мусiю, не водись з П а н ь к о м, не пий!.. Дак хiба послуха, руда сатана!.. К о п и с т к а. Знаєш що, Параско? П а р а с к а. Що? К о п и с т к а. Не пiднiмай пренiй, от що!.. (До С м и ка). Так не вип'єш? Той нi слова. Ну, як так, то й я не питиму. I нiколи бiльше не питиму... Та що там казати! Виливай ïï к лихiй матерi, Серього! (Дивиться, що С м и к жде, щоб вiн вилив). Знаєш, Парасю, що? П а р а с к а. Ну що? К о п и с т к а. На, вилий!.. П а р а с к а. А сам ти що — боïшся? С м и к (тодi). Авжеж боïться. К о п и с т к а. Народнеє ж добро... С м и к. Куркульського самогону вилити боïться!.. Аякже! Це ж святе причастя Гирине, а Мусiєве добро. По цих словах аж крекнув К о п и с т к а. Схопив недопиту пляшку — пiдiйшов до помийницi та й узявся виливати. Тиша в хатi стала. Всi до Копистки повернулись, аж витягайсь. Як уже вилив Мусiй самогон, пiдiйшов до помийницi Д i д Ю х и м. Постояв, подививсь i усмiхнувся: — Горе нам... та й ми ж сукинi сини! К о п и с т к а. Трах-тара-рах, резолюцiю прийнято! 8 Вася на дверях: — Дядю Мусiю! Монашки у Гирi... Акафiста вже читають... Людей повен двiр... Кажуть, од архирея прийшли з благословенням. Завiса ДIЯ ДРУГА 1 У Гиринiй хатi Ч е р н и ц i акафiста читали. Ж i н к и приспiвували: — Радуйся, невєсто неневєстная. У порога глухонiмий Л а р и в о н на сторожi стояв, темний, високий, з дрючком у руках. Мугикав: — Го-гег-гу-ги-и... Шепотiли жiнки: — Чули, що монашки казали? — Аякже! У монастирi конi стоять, iгуменю замучено... — А чули, знаки на небi появилися? — Аякже! Хрест зоряний вночi й титла огнянi, щоб ополчалися на комунiю... — А правда, що в одного чоловiка дитина народилася, стали хрестити, а воно на сокиру обернулося? — На канат, я чула. Це знак тому, що багато ще люду загине на шибеницях... — А сокира — то на кров, кажуть... Приспiвували: — Радуйся, невєсто неневєстная! Гомонiли тихо чоловiки: — Бачили, половина комнезамiв пухлi ходять? — Аякже! Стоножку Iвана питав, чом ïх не рятує комуна. — Ну? — Мовчить. — Невже мовчить? — Анi слова. Мовчить та ще гiрше пухне. — Кумедiя, хи-хи-хи... — Отож, кажу, чи чужого хлiба об'ïвся, кхи-кхи-кхи... Приспiвували: — Радуйся, невєсто неневєстная! — Собак ïдять. — Так ïм! — Котiв. — Отак ïм! — Радуйся, невєсто неневєстная! Задзвонив годинник. Хтось почислив: — Раз, два, три... сiм, вiсiм. 2 Г и р я вийшов iз другоï хати: — Кiнчайте, сестрицi, бо вже нiч. Всi загомонiли: — А пора! — Авжеж, пора! Стали розходитись. — Спасибi, сестрицi, за акафiста! — I вам (до Гирi), Гнате Архиповичу! За просвiщенiє... У сiнях. — А снiг! А мете! Розiйшлися. Монашки як тiнi. Тихо погасили свiчечки, безгучно вийшли в другу хату. Г и р я пiдiйшов до глухонiмого, на кивах, на мигах йому: — Ну, а ти чого стоïш? Цiбе на сторожу!.. Що? Ага, пайку ждеш, ïсти хочеш. Дам, дам... Тiльки трошки дам, щоб не спав та злий був. Краще будеш стерегти... (Причинив дверi в чуланчик, гукнув). Лизю! Урiж там Ларивоновi скибку хлiба. Чуєш? 3 Увiйшла Л и з я у шовковiй юпцi, на високих каблуках. Г и р я до неï: — Урiж, кажу, Л а р и в о н о в i... Та що це ти моду взяла прибиратися щовечора, як на весiлля? Що це за норови на тебе напали? Л и з я. Якi там норови? Ще що видумайте! Г и р я. Та ще й набiлилася? Л и з я. Пхи!.. Ще що видумайте! Г и р я. Зараз скинь! Люди приходять акафiста слухати, а вона... Одразу чутки рознесуть, що ми барахла за хлiб намiняли. Л и з я. Та коли ж я приберуся? Вже два тижнi, як той акафiст читається... Г и р я. Тодi, як голод перестане, а тепер не смiй! Л и з я. Пхи! Як голод перестане. Ще що видумайте! Он Килька Годованого щодня прибирається. Г и р я (повiв очима). Я тобi кажу. Чуєш? Л и з я взялася краяти хлiб. Багато не рiж! Та не криши, чуєш?.. Дай-но сюди крихти! Л и з я одкинула ножа. Та не сердься! От повечеряємо, тодi й прибирайся. Занавiсь вiкна й хорошись собi хоч до ранку, аби тiльки нiхто не бачив... Л и з я. Та я тiльки примiряла, а ви вже й на крик. Г и р я. Ну годi, не сердься! Бач, усього понамiнював тобi. Л и з я. Пхи! Он у Кильки Годованого барахла ще бiльш нашого. У неï пахощi французькi й гiтара... Г и р я. Ну нiчого. От скоро я поïду в город i куплю тобi, знаєш, що? Л и з я. А що? Г и р я. Ану, вгадай. Л и з я. Пхи! Стану я ще вгадувати. Г и р я. Дуреня ти! Грамофон тобi куплю. Кажуть, що дешево стоïть — пiвпуда ячменю. Л и з я. Папашо! От аби ви купили менi духiв... У такому гранчастому бутлику. Що запашнi — мiри нема! Ось понюхайте. (Дала йому хусточку). Килька побризкала. Г и р я (понюхав хусточку). Ти ба, й справдi пахуще яке, немов миро церковне. Ти розпитай Годованих, де вони купували. Поïду в город i тобi куплю. Замугикав глухонiмий. Г и р я до нього: — Зараз дам!.. Л и з я. I навiщо ото закликаєте його в хату! Вошей на йому, грязюки, що й страшно дивитись... А смердить!.. Г и р я. Вiн акафiста стерiг, старцiв не пускав... Л и з я. Ой, ïй-бо, не можу дихати! Пху, як з барлоги! Утечу! Г и р я. Не показуй виду, а то ще розсердиться! Ти не дивись, що вiн глухий i нiмий. Норовистий, а злий! Правда, дядюго, що хоть дурний, а злий?.. Ну, на тобi твою пайку... Та перехрести лоба, глуха манiя... Де вже там! Пiдожди, хоть я за тебе помолюсь. (Повернувсь до божницi). Отче всiх, на тя вповаємо, i ти даєш нам пищу... 4 Тихо, через силу ввiйшла О р и н а. Лизька накрила хлiб рушником: — Папашо! О р и н а!.. Г и р я (обернувся, заступив хлiб). Ти знов приперлась? О р и н а. Драстуйте-драстуйте, татонько мiй рiдний!.. Хоч шматочок дайте! Г и р я. Скiльки я тобi казав, що нема в мене хлiба! Сам голодний сидю. О р и н а. Хоч шкуриночку, мiй боженько... Г и р я. Тобi що сказано?! Нема! О р и н а. Хоч понюхати дайте, а то ж усе снiг та снiг... Що вже набридло його ïсти. Л и з я. Iдiть з хати, бо холоду нанесли... О р и н а. Хоч гарячоï водицi, щоб погрiтися. Ой любi моï, золотi моï, я ж у вас колись служила, хату мазала i тебе, моя доню, няньчила... Доглядала, доглядала, як свою рiдну. Та все тобi спiвала оцiєï, як ïï... Пам'ятаєш?.. (Заспiвала). М'ята моя рум'яная, Дитя моє коханеє. Г и р я. Кажу тобi — хлiба нема! I не буде!.. До комуни йди! О р и н а. Хоч капельку, хоч посидiти, бо вдома ж холодно-холодно... Я тiльки хвилиночку, я тiльки отак рученьками до тепленького, бо вже, здається, цiлий вiк снiг iде... (Торкнулася пучками комина). Г и р я (як не визвiриться). Буду з тобою ще панькатися! Геть, собача печiнко, з хати! Чуєш? Посунулась О р и н а в сiни. Коли тут Ларивон до неï мугика, тиче ïй у руки свою пайку хлiба. Вийшли. Л и з я. Чи не симпатiя вона йому! (Зареготалась). Г и р я (плюнув). Пху! Ти диви на його, на глуху манiю... Та куди ж це вiн? Оце так сторiя! Собак покрали, а тут ще й сторож за старчихою побiг. Л а р и в о н вернувся. На головi й на плечах снiг. (До його). Дурний ти, як берковi штани! Та не реви, як той вiл... Оддав хлiб, тим i здобрiй. Бiльше не дам! Не дам, не дам!.. Бо ще понесеш якiйсь симпатiï, а вона й розбовкає на все село, що в мене є хлiб... Цiбе на сторожу — нiч!.. Пiдожди, я сам за тобою вийду та покажу, де стояти й ходити, щоб i церкви доглядав, i моє добро стерiг... А ти, Лизю, постели менi в цiй хатi, бо тут зручнiше буде з вiкон поглядати. (Вийшов за Л а р и в о н ом). Л и з я занавiсила вiкна, принесла двi подушки, кожух. Потiм вийняла люстерко i почала виглядатись. Заспiвала: Об чом, дєво, плачеш, Об чом сльози ллєш. Чобiтками рип-рип увiйшов П а н ь к о. — Здрастуй, Лизько! Л и з я. Паню! П а н ь к о. А старий? Л и з я. Цс-с... Вийшли до худоби... Та струси снiг, на якусь марюку похожий! (Почала сама трусити}. П а н ь к о. Дурницi! Не чiпляйсь хоть ти... Л и з я. Диви, який сердитий! Яка це муха тебе вкусила? П а н ь к о. Не муха, Лизько, а... (Потер лоба). Слиш... дай шамати, Лизю!.. Зранку не ïв. Л и з я. Я б дала, Паню, та зараз увiйдуть папаша. Краще, як вони ляжуть, тодi. Чом учора не приходив? Я й борщу була зоставила. П а н ь к о. Нiколи було. Статистика замучила. Л и з я. I коли вже ти ïï скiнчиш? П а н ь к о. Дурницi питаєш! Хiба можна тепер статистику скiнчити? Тiльки-но складу та перепишу — один помер, другий помер, п'ятий, десятий... Чортзна-що робиться! Всю статистику мертвi перевертають догори ногами. Л и з я. Зараз увiйдуть папаша. Може б, ти вийшов на який час у ту хату або надвiр? П а н ь к о (узяв ïï за руки). Дурницi! Не боюсь, бо маю до старого дiло. Слиш, Лизю... дай пошамати! Вiриш, аж темно в очах i ввесь свiт немов... хитається, хилиться отак набiк... Л и з я (пригорнулася). Зажди трошки. Паню! От нехай усi ляжуть... Тодi пошамаєш... Слухай, Паню, а ти ж мене будеш сватати? Не зрозумiв П а н ь к о. Знову потер собi лоба; — Сватати? Як це сватати? Л и з я. Диви! А ти думав, що так i ночуватимеш зо мною даром? П а н ь к о. А, сватати! Себто весiлля справляти, самогон пити, шамати. Шамати, слиш, Лизю, шамати я хочу!.. (Подивився на неï голодними очима). Гляну на тебе й на себе. Ти, як цвiт той, вся налита — у мене ж самi маслаки... Сил нема вже, Лизю... (Сiв до столу. Схилився). Л и з я (так i прилипла до його). Як засватаєш мене та повiнчаємось. Паню, ох i годуватиму: борщем, м'ясом, холодцю наварю, вареникiв з маслечком, сиром... П а н ь к о (аж застогнав). Коли, коли ж це буде? Даваймо завтра. Лизько, сьогоднi!.. Зараз!.. Л и з я. А хто ж тобi заважа, дурненький? Проси папашу сьогоднi, засилай сватiв, а в недiлю й до церкви... П а н ь к о (устав, одхиливсь од Лизi). До церкви, кажеш... Не можна менi, бо я ще совєцький. Та й патлатих не люблю! Л и з я (напружилась, твердо сказала). А ти ж думав як? Я хочу, щоб нас повiнчали... Я хочу, щоб ти був моïм, нашим, а не совєцьким... П а н ь к о в i згадалося: — Ще як у повстанцях був, то волочив патлатих... Ех, i йтересно тодi було, да!.. Трощили ми буржуïв, як хотiли... Керенок було за поясом... (Зарипiли чобiтки. Завихрився чубок над лобом). Раз в одного попа ночували... От де смiху було, як на приставленiï! Попадi наказали грамофона крутити, а поповi гопака танцювати. Ха-ха-ха... Якби ти, Лизько, бачила, як вiн у рясi... Л и з ь к а (на його морозом вiйнула). Не люблю я таких балачок!.. Перестань! П а н ь к о (знiтився). Йтересно було, да... А тепер голод, шамати хочеться, шамати... Хiба доведеться?.. А чорт йо'бери! Все одно комнезами мене з Ради вигризуть. 6 Г и р я (вернувсь. Бликнув на Панька, на Лизю, усмiшку в уса сховав). А я чую — дверi рипнули... Думав, що Л и з я виходила. П а н ь к о (картуза в руцi закрутив). Доброго здоров'я, Гнате Архиповичу! Г и р я. Здоров, здоров, товаришу секретар! Яким вiтром до нас?.. П а н ь к о. Та це скiнчив дiла у Радi та йшов додому... Дивлюсь — у вас ще свiтиться Г и р я. Так, так... Ну, що там нового? Що чути? П а н ь к о. А є новини, Гнате Архиповичу... Г и р я (поважно, спокiйно). Ти б, дочко, дала Пантелеймоновi Петровичу поïсти. Що там є у тебе? Л и з я. Трошки галушок зосталось. Г и р я. Галушки ж, либонь, холоднi... Краще достань огiркiв, укриши сала абощо... Л и з я. Може, папашо, яєчню спрягти? Г и р я. Во-во. Хай чоловiк по трудах своïх попоïсть. Знаю, яке те писарювання та й ще пiд лихий такий час... Жалування, мабуть, не платять?.. П а н ь к о. Бомага з повiту прийшла: з усiх церков речi коштовнi забрати: чашi, хрести золотi, обще — срiбло, золото... Г и р я (уважно). Гм... Як це чашi?.. Навiщо? П а н ь к о. На голодних немовби. Так пишуть. Г и р я (по паузi). Гм... Приïдуть з повiту, комiсiя, чи як? П а н ь к о. Нi, тут... Як на обчеських зборах бiльш половини за це голоси подадуть, тодi вже комiсiю... Г и р я. Немовби виходить, що як народ скаже? Не силою? П а н ь к о. Та воно так тiльки пишуть, щоб комнезами перед повели... Оце С м и к та К о п и с т к а по хатах i побiгли... Г и р я. Ага... А збори коли? П а н ь к о. Не буде. Г и р я. Як це... адже ж пишеться? П а н ь к о. С м и к казав, навряд щоб бiднота зiбралась... Не дiйдуть... Г й р я. А то так. Куди ïм, сердешним... Не ходять вже, а лазять... Доведеться, ма'ть, одкласти? П а н ь к о. Так С м и к хоче, щоб по хатах пiдписались, щоб без зборiв це дiло зробити... Г и р я. Що?! А коли? П а н ь к о. Немовби завтра. Г и р я (аж стiлець трiснув пiд ним). Що-о!? Завтра?.. (Устав). Господи, ще не все! Ще не все! Та що вони думають — життя все зiрвати, як дверi з петель? А не дозво... (Гримнув на дочку). Ану там совайся скорiш! Л и з я (здивувалася). Папашо! Стукнуло в причiльне вiкно. Г и р я не почув. Зиркнув на Панька, потому на дочку. — Пантелеймон же Петрович той... голодний, либонь, наробився, а ми його про те, про се... Л и з я. Та я й так уже захапалась. Хай краще Пантелеймон Петрович поможе в печi розпалити. Г и р я. Ще що скажи з дурного розуму! (До Панька). Чи бачили таку ледачу дiвку? П а н ь к о. А чому ж не помогти! Та я залюбки... Раз-два — лєвой! На послугу до вас, молодая хазяйка! Л и з я. Зараз iдiть у чулан та запалiть менi в печi! Солома й кiзяки у сiнях... П а н ь к о (стукнув, рипнув чобiтками). Радий слухати! (Пiшов). Л и з я (до збентеженого батька). Хтось стукнув у вiкно. Мабуть, Г о д о в а н и й. Послi розпитаєтесь. (Вийшла). 7 Г и р я зиркнув у вiкно. Пiшов одчиняти. Прийшли двоє: дiд а цiпком i високий огрядний чоловiк — Г о д о в а н и й. Д i д з ц i п к о м (струсив снiг). Насилу добились: б'є, мете, крутить, щоб ти знав. Прямо тобi цiла лiворуцiя. А тут ще Л а р и в о н трохи дрючком не загилив... Г о д о в а н и й. Стереже, як часовий на посту. Насилу вгамували. Ху! А ми оце до вас, Гнате Архиповичу, прийшли, чи не знаєте ви... Д i д з ц i п к о м (перехопив). Чого отой С м и к та К о п и с т к а... Г и р я. По хатах бiгають? Д i д з ц i п к о м. Еге... Невже знаєш? Г и р я. Знаю. Г о д о в а н и й. Хто сказав? Г и р я. А є такi. (Показав на дверi). Не так поки що голосно кажiть, бо... Г о д о в а н и й. Ага! Молодця у вас дєвка! Г и р я. Та вже дiло своє знає... Г о д о в а н и й. Так оце ми до вас: що то значить, що вони по хатах бiгають? Д i д з ц i п к о м. Як би чого не вийшло, щоб ти знав? Г и р я. А вже виходить! Я оце по вас сестриць думав посилати... Г о д о в а н и й. Он як! Г и р я. Виходить так, як од архирея через монашки було упереджено: завтра братимуть з церкви чашу й хрест... Прийшла така бомага... Пишеться, щоб на об-чеських зборах, з народного дозволу це робилось, та С м и к i К о п и с т к а не дурнi. Знають, що голота вся на збори не полiзе, так вони ото й майнули по хатах своïх писати. Думають без зборiв це дiло зробити... Пауза. Сипнуло снiгом у вiкно. Г о д о в а н и й аж за голову вхопився: — Та невже ж таки заберуть? Д i д з ц i п к о м. Га? Г и р я мовчки поправив лампадика. Г о д о в а н и й. Ну то як же, Гнате Архиповичу? Г и р я (перехрестився). Пора. Д i д з ц i п к о м. Що саме, Гнате? Г и р я. Пора, кажу! Скинулись Г и р я й Г о д о в а н и й очима. Один одного зрозумiли. Г о д о в а н и й (по паузi). Так граймо на тривогу? Г и р я. А так... Д i д з ц i п к о м (залупау очима). Та що саме — не второпаю? Г о д о в а н и й. Це, дiду Онисько, воєнний сигнал такий є — тривога. Щоб, значить, ать-два — i всi як один на ногах! Д i д з ц i п к о м. Ага, ага!.. Тепер добрав дiла. Г и р я. Удосвiта рано сесiрицi пiдуть по наших хатах. Казатимуть, щоб не пiддавалися i хреста та чашi святоï — анiкому. Бо скоро, мовляв, край буде комунi... Д i д з ц i п к о м. I большевицькому движенiю, щоб казали. Г и р я. А виходить — край ïм!.. Оце й золото з церков забирають, щоб було чим по загряницях жити. Не дозволимо, господи! Г о д о в а н и й. А як дiйдеться чого? Г и р я. В усi дзвони вдаримо, з хуторiв людей покличемо, муром станемо! Г о д о в а н и й. Та нi, я про щось протчее... Г и р я (пiдвiв брови). Ви думаєте? Г о д о в а н и й. А не обiйдеться. Пауза. Трiснуло в лампадику. На обличчi в Гирi тiнi заграли. Поправив лампадика i мовив глухо: — Ну, що ж... i про такий случай є чоловiк. Г о д о в а н и й. Хто? Д i д з ц i п к о м. А я знов не второпаю, що ви й до чого? Г о д о в а н и й. Помовчiть, дiду. (До Гирi). Хто? Г и р я. Л а р и в о н ! Г о д о в а н и й (несподiвано, розложиста). Ха-ха-ха. Оце вже iлюзiйон! Г и р я (зачепило його). Не ймете вiри? Г о д о в а н и й. Та... Глухе ж i нiме. Як говорилось у нас, у драгунiв, — iдiйот! Г и р я. Хочете, при вас наведу його на тропу? (Гукнув у другу хату). А ввiйдiть, сестрицi, сюди!.. Нечутно з'явились Ч е р н и ц i. Г и р я до них: — Побiжiть котора та покличте Л а р и в о н а! Вiн там бiля клунi або бiля церкви... Через садок iдiть! Ч е р н и ц i метнулись обидвi. Г о д о в а н и й. Ет... Даремно й язика терти — воно ж не зрозумiє! Г и р я. Ви немов за дурного мене маєте... Г о д о в а н и й. Та нi! Л а р и в о н а я маю за дурня. Г и р я. А не такий вже дурний. Я йому на мигах, на знаках про царя й про комуну — про все. Та й сам вiн бачив, як хлiб трусили та забирали... Там такий злий на комнезам, що аж-аж. Г о д о в а н и й. Ой, чи такий же вiн до самого споду? 8 Вернулись Ч е р н и ц i. За ними завiяний снiгом всунувсь Л а р и в о н. Без шапки. На головi бiлим вiнком снiг. Г о д о в а н и й. Та в його шапки нема, чи як? Г и р я. А то як вiтер, гроза або оце хуга, дак вiн без шапки отак цiлу нiч виходить. (Повернувся до Л а р и в о н а. На мигах, на знаках йому). Сiдай, Л а р и в о н е, до печi!.. Погрiйся! Та снiг обтруси, снiг... Та дрючка у куток постав. Не хочеш? То сiдай так. Замугикав Л а р и в о н . Обтрусився. Тiльки на головi снiг бiлим вiнком зостався. Г о д о в а н и й. Та невже ото вiн розумiє? Г и р я (на мигах, на знаках.) Дивись, Л а р и в о н е!.. Комуна ота написала... комнезамам... що у нас хлiб забрали й одвезли, знаєш?.. Л а р и в о н замугикав. От-от... Зрозумiв? Комуна написала хреста й чашу з церкви брати, корогви брати. (До Годованого). Вiн любить корогви носити. (До Л а р и в о н а). Усе срiбло-золото... Всi цяцi брати... цяцi... (Показав йому на позолоту й срiбнi вiнцi в iконах). Написали забрати! Л а р и в о н замугикав. I чашу божу заберуть! Чашу!.. Оту саме, що батюшка з неï меду давав тобi... Зрозумiв? Но-но! Одвезуть, одвезуть. Зуби собi робитимуть! Бачив у комiсара, що жив у нас отут на квартирi?.. Ну от... А церкву зачинять, запечатають i тебе наженуть... Д i д з ц i п к о м. Як собаку наженуть, щоб ти зна... Г и р я. Завтра прийдуть до церкви. Не треба пускати!.. Бити ïх треба!.. Звiвся Л а р и в о н . Голоснiш замугикав. С м и к а отого, К о п и с т к у Мусiя знаєш?.. Д i д з ц i п к о м (не втерпiв). Бити ïх! Засварився дрючком Л а р и в о н . Замахав. Тiнi по стiнах побiгли. Г и р я. Отак!.. Отак!.. (До Годованого). От хто вдарить! А ви не вiрили... Г о д о в а н и й (годi й собi). Бий ïх! Д i д з ц i п к о м. За развьорстку бий! Г о д о в а н и й. На махан бий! Ч е р н и ц i (й собi): — Бий ïх! — Бий! Бий! Перша (пiдскочила до Л а р и в о н а. Спiває. Плаче). Ми трудились... Килимки, обруси ткали... Людям... Ми капусту, квiтки поливали... Васильками пахло, сонечко було. А вони нас... на снiг, на мороз... Друга (збоку забiгла. Простягла руки). Хрест зняли на брамi... Хлак червоний там... А ми бiгли, бiгли... через греблю, лугом, степом... Нiч та снiг... Нiч та снiг... Ще й досi трусимось... Ось дивись — трусимось. Обступили Л а р и в о н а. Сiпають, шарпають, плачуть. Г и р я насилу ïх вгамував: — Та вiн же глухий, не чує... На знаках йому треба, на мигах... А ви... Та ви, дивiться, засмикали його!.. А господи!.. Та ви його ще з тропи зiб'єте, що допiру я навiв... Одступiться! Одсапались усi. Л а р и в о н , сварячись, став до стiни. Снiговий вiнок почав танути. Скотилися першi краплини — немов чужi сльози на Л а р и в о н о в i м обличчi. Тодi Г и р я до Годованого: — А що! Тепер вiрите? Г о д о в а н и й. Спинiть, бо ще когось загилить. Г и р я (до Ларивона). Ну годi... Завтра!.. Розумiєш — завтра! Во-во... А зараз... Зашарудiло щось, замацало за дверима. Всi обернулись до дверей. Г и р я занепокоïвся: — Це ви, сестрицi, сiней не заперли... Хто там? Почувся голос: — Це я... С т о н о ж к а Iван. Одчинiть! Г и р я пошепки показав усiм, щоб вийшли у другу хату. 9 Заснiжений, спираючись на цiпок, тихо увiйшов С т о н о ж к а: — Це я, Гнате Архиповичу... От що я вам скажу, Гнате Архиповичу. Я прийшов... Позичте менi хоч з пiвпуда... Г и р я. Гай, гай, голубе мiй, якби ж то я мав що позичити... С т о н о ж к а. Озадку чи той... макухи, може, а то ж сами бачите — гину... У Ганни вже ноги спухли... Г и р я. По щиростi скажу, Йване, зосталось ячменю того пудiв з десять — держу на насiння. Нi жита, нi пшеницi й озадку нема. Коли не вiриш, ходiм покажу горище, засiки, бочки... Ось ходiм! С т о н о ж к а. Та нащо! Не треба, Гнате Архиповичу, я вiрю вам... Г и р я. Бачиш, посивiв? Ночами не сплю, все думаю, об веснi помишляю, як сiяти будемо, Йване? На все село семеро коней зосталося: у мене, у Годованого, у дiда Ониська, у Щербака Трохима. А пшеницi — нi зернини, нi проса, нi гречки нема. От коли загибель прийде, Йване, дак це весною. Усiм буде край!.. (По паузi). Ну, що там кажуть С м и к та К о п и с т к а? Невже тому правда, що мають забрати в церквi чашу христову, хрест, позолоту й срiбло?.. С т о н о ж к а. Кажуть, бомага прийшла... Г и р я. Ну а ти, Йване, як про це думаєш? С т о н о ж к а. Не думав про це, Гнате Архиповичу, бо не можу... Свiт в очах отак хилиться, крутиться... Запаморочилось у головi так, що iнодi не знаю, де я й що менi робиться. Г и р я. Га? До чого довели людей! Дивитися тяжко... С т о н о ж к а. Гнате Архиповичу!.. Може, у вас... кiшка є, то позичте!.. Г и р я. Стямся, Йване! Де ж таки видано було, щоб християнська душа вживала коли котятину... Та краще вже вмерти, як ото ïсти котiв чи собак... С т о н о ж к а. Та нi, я не ïсти... Мишi завелись у хатi, дак Г а н н а просила дiстати кiшку... Г и р я (засмiявся). А де в тебе тiï мишi взялися! Давно, ма'ть, подохли вони... От що, голубе мiй, дав би я тобi ячменю, якби ти... С т о н о ж к а (аж скинувсь, ожив). Я одроблю!.. Я... Г и р я. Дав би з останнього, кажу, якби ж ти одцурався ïх, одсахнувся вiд К о п и с т к и та С м и к а та й повернув на християнську тропу... С т о н о ж к а. Я той... я краще одроблю вам... Г и р я. А, голубе, що менi твiй одробiток! Ти на правильну тропу вийди! Он завтра вони забиратимуть з церкви чашу i хрест, ти що ïм скажеш? Дозволиш чи нi?.. У Стоножки голова поникла. Га? С т о н о ж к а засiпався. Невже, питаюсь, дозволиш i з богiв сорочки познiмати? С т о н о ж к а. Не знаю про це... Г и р я. Гм... Так-таки й не знаєш? С т о н о ж к а. Не думав про це... Г и р я. Гм... Якщо не думав, то пiди та подумай, помисли. А тодi приходь! Тим часом i я подумаю, обмислю... (Глянув на годинник). Та дивися, вже скоро десять! Бiжить час, обминає нас... I не зглянешся, як отак i смерть у дверi набiжить... С т о н о ж к а (глухим голосом). Гнате Архиповичу I Я за вами руку пiдiйму... Як скажете, так i чинитиму... Г и р я. Е, нi!.. Я не приневолюю, я не силю тебе, Йване. Ти краще подумай, голубе, виваж все це, обмiркуй... С т о н о ж к а. Я вже надумавсь... Я за хрест i чашу... Щоб не брали ïх, скажу, i щоб бiльше нiчого у людей силою не брали. Г и р я. Ось-ось воно й є: щоб силою не брали! Святу правду, Йване, кажеш — щоб не брали силою!.. А брали, спитавшись у хазяïна, дозволу випросивши у людей... у громади... Ех, жаль який, Йване, що ти прозрiв тодi, коли вже у мене силою забрали хлiб, а ти ж i помагав його брати!.. С т о н о ж к а. Простiть, Гнате Архиповичу! Г и р я. Ну, та вже хай бог тебе простить... Мiшечка у тебе часом нема?.. Ага, торба!.. Давай... Та вона така, що пудiв зо два влiзе. Постiй тут, я зараз... (Вийшов у сiни i скоро вернувся). А знаєш, Iване, ти ось що... Ти краще прийди по ячмiнь до мене завтра чи там позавтра. С т о н о ж к а. Я ïй-бо, дядечку, за хрест i чашу... Може, не вiрите, то я заприсягнуся... Г и р я. Приходь завтра... Як тiльки ото скажеш привселюдно, бiля церкви, що ти за хрест i чашу, як тiльки покаєшся, так i приходь... Позичу, голубе, ïй-бо, позичу i так дам... Серця увiрву шматочок, а таки дам... С т о н о ж к а. Дядечку, Гнате Архиповичу! Сили моєï не вистачить до завтра... Боюсь, що не встану, до церкви не дiйду, десь упаду... Г и р я. А господи, не можу на такi муки дивитися... Не можу, Йване!.. Серце крається... Постiй, постiй, голубе... (Пiдiйшов до столу, одкинув рушника i, взявши в руки буханок хлiба, урiзав половину. Потому, повагавшись, ще шматочок додав). На, Йване! Оддаю тобi свiй завтрашнiй пай, бо сам уже давно на порцiях живу. С т о н о ж к а (чолом йому давши). Спасибi вам!.. Спасибi!.. Г и р я. А завтра приходь до церкви... Чуєш? С т о н о ж к а (iз сiней). Прийду! 10 Вернувся Г и р я в хату, аж тут Л и з ь к а iз чулану вийшла. Очi сяють, на щоках ягiдки грають. Пiдiйшла i пошепки: — Папаню, милий... Завтра свати до нас будуть. Чуєте? Свати! Г и р я (стрепенувся). А не бреше? Л и з я. Нi, нi, щось на його отi комзлиднi насiли, дак вiн на все рiшився... Г и р я. Та невже? Л и з я. Цс-с... Г и р я. Рiшився, кажеш? Л и з я. Цс-с-с, папаню... Не показуйте йому, що ми так i зрадiли... Пхи! Г и р я. Гм... Подивлюсь на тебе, Лизю, — вилита ти мати. Покiйна теж така була, царство ïй небесне... Ну, йди, доню, до нього... Та гляди лишень, щоб не обдурив!.. Л и з я. Пхи! Ще що вигадаєте! Не на таку напав... Г и р я. А про церкву ти йому нагадала? Л и з я. Пiде й до церкви. Г и р я. Гляди ж... А на весiлля — духiв отих та пахощiв повне вiдро тобi куплю... Постривай ще... (Озирнувся, одчинив якусь лядку, витяг пляшку самогону, одлив половину). На, почастуй... Тiльки багато не давай... Та гляди менi!.. 11 Вийшла Л и з я. Г и р я пройшовся по хатi. Iз другоï хати вийшов Г о д о в а н и й, Д i д з ц i п к о м, Ч е р н и ц i, Л а р и в о н . Г и р я (усмiхнувся до них). Чули? Г о д о в а н и й. Голова у вас, Гнате Архиповичу. Г и р я. Просвiтляється життя, просвiтляється. (Повернувся до божницi). О господи, царю небесний! Перебори ти силою своєю революцiю! Попали ти ïï огнем своïм! Попелом укрий! Вiтром розвiй! Ч е р н и ц i стали навколiшки. Зашелестiли губами й широкими рукавами. Молилися всi. — Поверни все на старий лад!.. Та невже ж ти не в силах подужати комуну? Бий ïï, трощи, з корiнням виривай геть!.. Ти покарав був Йова милосердного, дак ти ж йому повернув усе добро... Верни ж нам наше добро, що комнезами забрали!.. Верни конi, хлiб, худобу, грошi!.. Ну. верни ж, верни, тебе благаємо!.. Завiса ДIЯ ТРЕТЯ 1 Бiля церковноï брами зiбралась комiсiя: С м и к, два незаможники. Пiдiйшов К о п и с т к а з ключами. С м и к (назустрiч йому). Ну як? К о п и с т к а. Ключi ось, а пiп не хоче йти. Каже, що хорий... С м и к. Вiн прочитав протокола i що з центра пишуть? К о п и с т к а. Прочитав. С м и к. Ну й що? К о п и с т к а. Дуже, видно, зрадiв, бо губи так i вдарили тропака... С м и к. Кинь жарти!.. Ти йому сказав, що й як? К о п й с т к а. За все сказав... Каже — не вийду, хорий... С м и к (одiмкнув браму). Будемо брати й без його. А в протокол впишемо, що пiп одмовився... Заходьте, товаришi! (Спинив Копистку). А ти в церкву не заходь, чуєш? Твоє дiло тут наглядати. (Пошепки). Наш Юда — П а н ь к о — ночував сю нiч у Гирi, спав з його дочкою, то, мабуть, про все уже вишепотiв... К о п и с т к а. Про це, братухо, я вже знаю. У мене жiнка — телеграф. С м и к. Так я його сьогоднi iз Ради вигнав i наказав на очi не з'являтись. К о п и с т к а. Торкай, братухо, торкай! С м й к. А як що трапиться, то... К о п и с т к а. Ет!.. Не малолiтнє ж я дитя, — торкай! 2 Пiшов С м и к. К о п и с т к а, щоб не стояти на виднотi, зайшов за примурок. Тiльки скрутив цигарку, аж тут Г и р я: — Що це ти, Мусiю батьковичу, стоïш тут? Хiба чого стережеш? К о п и с т к а (йому пiд тон). Авжеж, так! Даром не стояв би. Г и р я. Може, церкву святу, щоб часом нiхто не окрав?.. К о п и с т к а. Може й церкву. Г и р я. Спитать би, чашу долоту, чи як? К о п и с т к а. Сказать би, й чашу, i плащаницю, i все чисто. Г и р я. Гм... Од злодiïв, чи як? К о п и с т к а. А то ж од кого, думаєш? Г и р я. Невже ж воно є такi, що й на божеє добро вже зазiхають?.. К о п и с т к а. Якби-то на боже, а то ж на наше, на народне... Г и р я. Гм... А хто ж вони, отi злодiï? К о п и с т к а. Та тi ж самi, що, чужими руками хлiб робивши, позакопували його в ями, як крадене, — ви! Г и р я. Ой шануйсь, Мусiю!.. К о п и с т к а. А то що? Г и р я. А то, що за такi слова... не помилує тебе господь милосердний... Не помилує! К о п и с т к а. А хто тобi казав за це? Г и р я. Не помилує!.. Знаю! К о п и с т к а. Хiба з богом балакав, що знаєш? Звiром глянув Г и р я на Копистку. Пiшов. 3 Прибрела О р и н а: — Здрастуйте, дядечку Мусiю! К о п и с т к а. Здрастуй, мамашо! О р и н а. З п'ятiнкою вас святою!.. Таки послав господь ласку свою. Як не гнiвили його, милосердного, а вiн таки зглянувся на нас, бiдних. Ко п й с т к а. Як саме, мамашо? О р и н а. Кажу ж, п'ятiнку послав, а був четвер, i не знала я, чи й виживу з дiточками, — так же ïстоньки всi похотiли... Покрутив головою К о п и с т к а. Оце прийшла пiд церкву. Кажуть, чашу золотую й кадильницю мiнятимуть на хлiб, дак я хоть подивлюсь, який вiн є... Може, таки п'ятiнка святая i менi шкуриноньку або зерниноньку пошле... А як не то, то пережду тут до суботоньки... А в суботоньку, може, хто поминання до церкви принесе... Колись багато приносили. (Сiла собi осторонь на снiг. Та все бурмотить щось, киваючи головою), 4 А вже до брами надiйшов Д i д з ц i п к о м. Стали збиратися ч о л о в i к и, ж i н к и. Дiд приступивсь до Копистки, лупнув очатами: — Хiба до церкви прийшов, Мусiю? Сьогоднi ж будень!.. К о п и с т к а. А ви, дiду, чого прийшли, коли будень? Д i д з ц i п к о м. Молитися прийшов, щоб ти знав, а не кадить, як ти ось, цигаркою. Кинь менi зараз! Хiба повилазило — церква? К о п и с т к а. Та я ж не в церквi курю, а на вулицi. Кому яка з цього шкода. Д i д з ц i п к о м. Не маєш такого права, щоб цигаркою смердiти пiд церквою! Не маєш права, щоб ти знав! З л и й г о л о с. Та хiба вони послухають старих людей? Д i д з ц i п к о м. Думають, що забрали собi слободу, дак можна й на бога верхи сiсти? Нi, вiн-вам не стерпить. Вiн знайде на вас кару, пождiть, анахтеми. Вiн, милосердний, загонить вас у пекло. К о п и с т к а. Нехай у пекло — там хоть тепло. А пiди у рай, то й за дрова дбай... Д i д з ц i п к о м. Ач, який! Ах ти ж безбожнику! Бузувiре ти окаяннийi.. Кинь цигарку, кажу! Прийшов Г о д о в а н и й. Немов нiчого не знаючи: — Що тут такеє, дiду Онисько? Д i д з ц i п к о м. Отак, як бачиш. Стоïть коло божого дому та куриiь, та смердить, щоб ти знав, цигаркою. Г о д о в а н и й. А чого, дозвольте, стоïть? Д i д з ц i п к о м. Спитай його! Х т о с ь i з л ю д е й. Чашу, святиню церковну забирають!.. Позолоту, срiбло... Г о д о в а н и й. Як це забирають, дозвольте? Хто бере? По якому праву? Х т о с ь i з л ю д е й. А по такому, як i хлiб брали. Камунi отiй. Г о д о в а н и й (прикидаючись). Дозвольте, то хлiб — вещ зрозумiлая, але ж чаша й хрест — це ж божiï речi... Та хто бере? К о п и с т к а. Комiсiя. Г о д о в а н и й. Яка така комiсiя? Хто ïï обрав? К о п и с т к а. Народ. З л и й г о л о с Який народ? Де той народ? К о п и с т к а. Бєдний народ. Г о д о в а н и й. Та народ аж ось коли сходиться, а про комiсiю то нiхто, ма'iь, i не чув? К о п и с т к а. А я кажу — которий найбiднiший народ. Як i полагається тепер. 6 Прийшли ще люди. З ними С т о н о ж к а, Д i д Ю х и м, В а с я, П а р а с к а. Гомiн пiшов. Г о д о в а н и й. Ось що. Копистко! Ми, народ, вже знаємо про все... Бо ми, народ, знаємо, коли й яка з повiту бомага прийшла i що в тiй бомазi пишеться. Ми, народ, тепер питаємось, як це так? В бомазi пишеться, щоб брати срiбло-злато церковнеє з дозволу народного, а ми, народ, про це знаємо? Г о л о с (незаможницький з натовпу). Которе бiдне — знає як один. Г о д о в а н и й. Пiдожди там!.. Як це так, ми, народ, питаємось, що в бомазi пишеться так, а ви чините навиворiт та ще й нишком од усiх? У бомазi сказано, щоб на об-чеських зборах проголосованi були всi церковнi речi, а ви, як тi злодiï, вдерлись в церкву i що робите? Д i д з ц i п к о м. Чуєш? Г о д о в а н и й. Так оце ми, увесь народ, i кажемо: чи дамо, чи не дамо чашу i хрест — об цiм ви в народа спитайтеся!.. Г о м i н. У народа спитайтеся!.. Д i д з ц i п к о м. Чуєш, що народ каже? К о п и с т к а. Та який же з вас народ, чудак ти, чоловiче? Д i д з ц i п к о м. Як так?.. А хто ж ми, щоб ти знав? К о п и с т к а. Ви ж незорганiзований елiмент, та й усе... Г о д о в а н и й (по паузi). А ми ось що, граждани, комiсiя од народу! Ходiмо зараз в церкву та й заборонимо ïм по закону совєцькому... К о п и с т к а. Ша!.. Пiдождiть!.. Закон то совєцький, та не про вас його писано. Г о д о в а н и й. Та ти чого тут розкамашуєш! Що ти нам — начальство чи хто? К о п и с т к а. Не начальство, а Совєцька власть! Д i д з ц i п к о м. Яке ти маєш право?.. Хто тебе настановив? К о п и с т к а. А звiсно, не ви, дiду. Були такi, що настановили... Ми тепер власть, i бiльше нiхто! Г о д о в а н и й. Розступись, море, — кiзяк пливе. Д i д з ц i п к о м. Оце правда — розступись, море... Недавно з кiзяка й не вилазило, а тепер — начальство! П а р а с к а (тут як не вихопиться). А вам досадно? Га? Аж очi пухнуть з досади, що колись Мусiй мiй з панського загону й не вилазив, а я в кiзяцi й дiти плодила, а тепер... тепер питають: де тут живе товариш Мусiй К о п и с т к а?.. К о п и с т к а (посмiхаючись). Тут! Осьдечки я, Мусiй К о п и с т к а! П а р а с к а. Не перебивай, сатана!.. Пожалуста, на з'ïзд до нас... Ось воно! Колись моєму сатанi й на землю забороняли сiсти, а тепер його й на плисовi крiсла садовлять, раду з ним радять, як воно, що й до чого, а вам що? А вам сто сухих досад од цього!.. К о п и с т к а. Трах-тара-рах — оце вам, дiду, резолюцiя!.. Д i д з ц i п к о м. А ти... А ти кинь цигарку, кажу! (Та й замiрився на Копистку цiпком). К о п и с т к а (не зворухнувся). Ша, дiду! Д i д з ц i п к о м. Кинь, бо... К о п и с т к а. Не дмухайте, дiду, проти вiтру... Д i д з ц i п к о м. Бо... К о п и с т к а. Бо пуп увiрветься. Ударити дiд не наважився. Одступивсь. Трясеться. 7 Разом сливе вийшли: iз церкви — комiсiя, з-за огради — Г и р я, монашки, глухонiмий Л а р и в о н. Натовп подався назад. Галас упав, ущух. С м и к. Що тут таке, Мусiю? К о п и с т к а. Та як би тобi й сказати... Виходить iнцидент. С м и к. Що саме?.. Хто?.. П а р а с к а. Та хто ж, як не дiд Онисько. Г о д о в а н и й... Бач, досадно стало, що мiй рудий... К о п и с т к а. Та цить! Д i д Ю х и м десь луною озвався: Моя мила, щоб ти воза не побила! Незорганiзований елiмент поприходив i за пазухою свою резолюцiю держить... С м и к. Яку тут резолюцiю? В циркулярi пишеться, хто буде невдоволений, хай о своïм невдоволеннi напише до повiтовоï комiсiï, i там розсудять... Г о д о в а н и й. А ми, народ, знаємо, що в циркулярi обратнеє пишеться. Отож ми, народ, i питаємось: як це так, дозвольте? Пишеться, щоб брати срiбло-злато церковнеє з дозволу народного, а ви як берете? Г о м i н: — Хто вам дозволив? — Сказано, щоб на обчеських зборах!.. — Пишеться, щоб увесь народ проголосував, а ви самi? С м и к. Хто нам дозволив?.. (Нагукав). Стоножкин Василько! Ось iди сюди, Васю! (А сам до Копистки), На, Мусiю, подержу, поки ми протокола ïм прочитаємо... Немов блискавка в очах у всiх блиснула, як побачили, що С м и к дав Копистцi речi церковнi, в голубу тканину повитi. К о п и с т к а (помiтивши блиск цей i рух). Не гарячись, Сергiю! Чуєш? С м и к. Не боюсь, бо маємо право!.. (Вийняв протокола). Товаришу Вася! Просю вас прочитати. В а ся (почав читати). Протокол найбiднiших граждан слобiдки Рибальчанськоï. Слухали й постановили ми собi третього марта 1923 року, що дiйсно придумали не треба лучче товаришi в центрi, щоб забрати з церков срiбло-злато i повернути на хлiб голодним, которi у нас дiйсно пухнуть i мруть без соблюдєнiя статистики... Г и р я. А скiльки вас вписалося? Г о л о с и . Скiльки вас душ? К о п и с т к а. Дев'яносто сiм! С м и к. Всiх, хто має право голосу в нашiй слобiдцi, сто вiсiмдесят дев'ять. Нас вписалося дев'яносто сiм. Кого бiльше?.. Маємо право?.. Отож не крутiть, бо на своє не викрутите!.. Г и р я. А хто вписався в протокол? С м и к. Не вам питати, та вже прочитай ïм, Васю, щоб не крутили! Вичитай усiх... Хто там? Ну? В а ся (вичитував). Пiдписались срiбло-злато церковне брати: С м и к Серьога, К о п и с т к а Мусiй та Парасковея... Г о л о с . I сюди вскочила! Д р у г и й. Аякже! Без неï й паски не посвятяться. В а с я. Рогачка Василь, Клименко Захар, Барило Свирид. Золото Мойсей, С т о н о ж к а Iван... Г и р я. Не вiрю! С м и к. Що? Г и р я.Не вiрю! Ви багато без спросу повписували... С м и к. Кого, наприклад? Г и р я. Та хоть би й Стоножку Iвана. Та чимало є таких, що не хотiли, а ви ïх повписували, щоб протоколом уим незаконним людей дурити. С м и к (усмiхнувся). Ану спитай, он С т о н о ж к а Iван стоïть, спитай його!.. К о п и с т к а (до Стоножки). Чуєте, сваток?.. Ха-ха-ха! Та на таких, як сваток Iван С т о н о ж к а, весь цей протокол, мало протокол — уся Совєцька власть держиться... Г и р я (до Стоножки). Скажи, Йване, привселюдно, ти з доброï волi писався? Ти згоджуєшся, щоб чашу й хрест у нас забрали?.. К о п и с т к а. Скажiть йому, сваток!.. Посадiть його на лiд — ану? Всi обернулися до Стоножки Iвана. Вiн вимовив тихо i хрипко помертвiлим язиком: — Я не з доброï волi писався... Я щоб не давати чашi i хреста... Г и р я (блиснув злим смiшком). Чули? Г о д о в а н и й. Отак вони дурять нашого брата — народ! Д i д з ц i п к о м. Отак, щоб ви знали! З н а т о в п у: — Га? — Га-га? — Ага! — Ага-га. К о п и с т к а аж зблiд. Подивився на Стоножку, щось хотiв сказати та тiльки крекнув: — Хто б знав, що такий iнцидент случиться! У Васi затремтiли губи, заскакав папiр у руках: — Тату!.. Ви ж, тату, погодились, а я... за вас, за неграмотного, писався... (До всiх). Тато писалися!.. С т о н о ж к а (захитався та все щось каже, немов хоче тими словами пiдпертися, щоб не впасти). Яка ж ми властд, коли маслаки по дорозi, земля пухне i свiт увесь хитається, хилиться — не вдержишся... Нiяк не вдержишся... (Поточився, був би впав, якби не Г а н н а). С м и к (до Васi — аж голос вломився). Викресли!.. Дев'яносто шiсть... Вичитуй далi, хто там!.. Два голоси: — Випишiть i мене!.. — I мене. Драча Микиту... — Сироту Юхима!.. Г о д о в а н и й. Граждани народ! Протокол увесь чисто фальшивий... Виписуйтесь! З л и й г о л о с. Виписуйтеся! Виписуйтеся! Д i д Ю х и м (протиснувся крiзь натовп). Пропустiть, кажу!.. Маю щось казати — ось слухайте!.. Ось ну-бо, послухайте! (Виступив наперед, скинув шапку, на цiпочка сперся та й почав). Отак саме було, достеменно так, як ми на Шипцi стояли... Отак, пригадую... Три тижнi без харчу, ще й лихоманка — нiкоторий солдат на ногах не держався. I от, з'явiть собi — генерал-лейтенант Скобильов пiд'ïздить, ну отак як до соломи: Здорово, дєтi моï, орли!.. Бачить — нiкоторий солдат на ногах не встоïть... та й заплакав. Дiсьвительно, говорить... (По паузi). Та не рябєй, говорить, дєтi, — боговi молитва, а церквi служба... даром не минеться!.. Г о д о в а н и й. Сутая правда, старик! Кажи — говори!.. Говори! Д i д Ю х и м. I не минулась! Не пропала, кажу, бо дiсьвительно прийшла Совєцька власть, которая за нашого брата стала i стоïть... I до судноï дошки стоятиме... (Обернувся до сина. Затрусилася сива голова). А ти, сину, що ïй зараз заподiяв?.. Виходить, вродi як до туркiв передався?.. Гай-гай!.. (До Васi). Впиши мене у протокол... за твого батька!.. I щоб дiсьвительно було!.. З натовпу голоси: — Впишiть i мене!.. — I мене: Кондратiя Хурсу! — Сироту Юхима! С м и к. Впиши! (Взявши у Васi протоколи, згорнув його). Було i є дев'яносто сiм! К о п и с т к а (на сторону Гирi та Годованого). Оце вам резолюцiя! Тут дiд з дiлком як не вчепиться в дiда Юхима: — А на тiм свiтi?.. На тiм свiтi що тобi скажуть за хрест та за чашу? Куди тебе за них посадять?.. Д i д Ю х и м. Куди б не засадили, аби тiльки не з тобою! Так i боговi скажу: у очi в пекло, тiльки не з тобою!.. (Одiйшов геть, суворий, спокiйний). Д i д з ц i п к о м (заверещав услiд йому). А ти думав, у рай?.. У пекло попадеш, щоб ти знав! У пекло! Д i д Ю х и м (обернувся, подивився на всiх). Солдат пекла не боïться!.. Г и р я. Годi незгоди, граждани! Не треба нi бою, нi кровi, бо вже й так земля наша вся в сукровищах... Краще попросимо товаришiв, а наших сусiд i братiв... Навколiшки станьмо... (Простяг руки). Благаємо вас, Серього й Мусiю, i вас, дiду Юхиме, ви ж найстарiша в слобiдцi нашiй людина... благаємо — поставте чашу i хрест, покладiть на божий трон!.. Не знущайтеся!.. Монашки (як пнi вклонилися). Молимо вас, православнi... Благащим просимо словом... Вклонилися i тi, що поруч стояли. Ще вищою визначилась на задньому планi понура i грiзна постать глухонiмого. С м и к. А ти, Гнате, не знущайся з темного люду! Кого дуриш? Кому очi замазуєш? Г и р я. Сам же ти колись до церкви ходив, на криласi навiть спiвав, i люди тебе за це поважали. Коли тепер не вiриш, то не заважай другому, не заступай стежки до бога... С м и к. Був i я темним, та, спасибi революцiï, прозрiв... Побачив, що вiра — темниця, а попи то є сторожа... От i кажу... Г и р я. Благаємо, покладiть святиню, бо ïй же, сердешнiй, болить у немитих, може i грiшних руках... Вона ж батькiвськими й нашими молитвами вкрита, вона слiзьми нашими полита... (Упав навколiшки i заспiвав: Взбраннєй воєводо, побєдмгельная). До його пристали Ч е р н и ц i. З л и й г о л о с. Не знущайся, собако!.. Люди ж тебе просять, не звiрi!.. Г и р я. Благаю! Г о м i н: — Хлiб заграбували... — Худобу забрали... — Овець, вороного коня... — Качок, гусей, рядна, а тепер i святиню беруть... — Та що ж це робиться? С м и к. Як треба було царям воюватися, то з церков золото брали i дзвони, а як ми за шматок хлiба воюємо, за свою власть, то вже й грiх? Граждане! Прошу вас циркулярно розiйтисяi.. (До комiсiï). Ходiмо! Взявся йти, за ним рушила була комiсiя. Коли тут злий, аж дикий голос: — Люди добрi, заступiть святиню!.. Рятуйте! Рятуйте, хто в господа бога вiрує!.. Г и р я пiдштовхнув Л а р и в о н а. Глухонiмий вийшов, нахиливши голову, навперейми комiсiï. Вишкiрив зуби. Грiзно мугикнув. Раптом одним рухом вирвав у Копистки церковнi речi, плечем одкинув С м и ка i ще когось. Од черевного дикого його ревiння шугнули, розступились усi. Причинивши браму, поклав речi, вийшов, зачинив браму i став перед нею, темний, грiзний, ошкiрений. Кинулись до його С м и к, К о п и с т к а: — Оддай, Л а р и в о н е! — Чуєш ти?.. Оддай, братко! Л а р и в о н замахнувся дрючком — засвистiло в повiтрi. Мусили одiйти. Г и р я. Не займайте його, не займайте! Це ж бог його з неба врозумив i силою своєю осiяв... (До всiх). Чудо явив!.. С м и к. Знаємо, хто врозумив!.. К о п и с т к а. Врозумили його тут, на землi! (До Л а р и в о н а). Ех, ти ж темниця, темниця, братко! Кого ти послухав, подумай!.. Г о д о в а н и й. Хiба можна йому людське слово почути чи чоловiка послухати, коли вiн од роду глухий i нiмий, граждани? Не що iнше, як чудо господнє, граждани... Д i д з ц i п к о м. Авжеж, чудо! Тiльки бога почути воно може, тiльки бога, щоб ти знав. К о п и с т к а. Почує вiн i нас. грiшних. (До Л а р и в о н а). Слухай, братко (на мигах та знаках), ось слухай: бач, пухлi кругом, ïсти хочуть — як хочуть! Приходять до його (показав на Гирю), просять, падають... Дай-дай! Ворота заперто, собаки гав-гав — не дає! Г и р я. Душу б оддав! Забрали! Нема! С м и к. Душi в тебе нема й не було, а хлiб iще є! Г и р я. Нема! С м и к. Є! К о п и с т к а (до Ларивона). Помирають, братко, сам же ти бачив такi iнциденти. I там помирають. I скрiзь помирають. Нiхто даром хлiба не дає. Говорять — дай грошi, що круглi i сяють... От-от, що круглi i сяють. А грошей нема: i в тебе, i в мене... А з чашi й хреста Совiцька влада викує грошi!.. От-от! Грошi, браток! Г о д о в а н и й. Зуби! К о п и с т к а. Що? Г о д о в а н и й, дiд з цiпк ом, м о н а ш ки : — Комiсарам зуби! — Каблучки! — Перснi! К о п и с т к а, П а р а с к а i С м и к. Грошi на хлiб! К о п и с т к а. Бiдному класу — тобi, братухо, менi й усiм — за чашу i хрест золотi — хлiба, браток, привезуть. Добрав тепер дiла? От-от. Привезуть! Он-он з того краю, тiєю дорогою, з города... Брат, брат, як зариплять вози! А то й машиною, отим автомобiлем. Бачив! Чох-чох... Мабуть, надiя замрiяла в кожного, бо в натовпi голови всiх повернулись у той бiк. Глянув туди й Л а р и в о н . Г о д о в а н и й (iронiчно). Подивiться, граждани, подивiться! Он-он головний комiсар ïхнiй ïде — голодная смерть! Га-га! Хiба не чуєте — ребрами торохтить?.. Подивiться, як кажуть, пожалуста... У натовпi рух. В очах затiнилось страхiття. Чого ж ви всi одвертаєтесь?.. Га-га! Отож воно й є! Не привезуть! Бо нiколи ще до нас не возили — тiльки вивозили. Га-га! Птиця повтiкала — подумайте. Гав не стало!.. К о п и с т к а (пiдiйшовши близько до Л а р и в о н а). Голодноï смертi хрестом не одгониш, тiльки хлiбом... Все одно без чашi, без причастя народ умирає... На бiса воно? Оддай, Л а р и в о н е!.. Ну, голубе? Визвiрився знов Л а р и в о н , замахнувся дрючком. К о п и с т к а одскочив: — Ех ти, темная сило! С м и к. Одiйди, Мусiю!.. Його вже освiтили й осяяли... (Вийняв нишком револьвера). Тепер тiльки оце й допоможе... К о п и с т к а. Ти здурiв?.. Та вони цього тiльки й ждуть... Кинь!.. Заховай!.. (Та й прикрив своєю рукою револьвер. Учепився за С м и к о в i руки). С м и к. Пусти! Як оддамо цiнностi — оддамо усе. Або тепер, або... Пусти, кажу! П а р а с к а (помiтила, що лихо). Стiйте, чоловiки, ось стiйте! (Ухопила за руку Орину, вивела наперед). Ходiмо, Орино, Л а р и в о н нас не вдарить... Ганно! Явдохо, чого стоïте? Ходiмо всi жiнки! Вiзьмемо чашу i хрест од його! Вiн нам оддасть, от ïй-бо... (До черниць). А ви, Ґави, цитьте! (До жiнок). Ну? Жiнки зворухнулись проте не пiшли. Одна О р и н а пошкандибала, безтямно бурмочучи: — Авжеж, ходiмо!.. Ходiмо, ходiмо... Аби не додому — ходiмо! По чашу ходiмо!.. П а р а с к а. Стiй, Л а р и в о н е, голубе, стiй! О р и н а. Авжеж, стiй! Стiй-стiй! Татонько, стiй! Став Л а р и в о н . Дрючок додолу спустив. Дивиться. П а р а с к а. Я тобi ще раз сорочку з бруду виперу... Тричi виперу, тiльки ти не бийся... Вищиривсь на неï Л а р и в о н, подобно усмiхнувся. А П а р а с к а так i засвiтилась радiсно: — Бач, не забув, як колись я сорочку йому випрала О р и н а. Авжеж, не забув, мiй татонько. Бо хто ж, як не я, на його калiцтво зглянулась i в житi з ним трошеньки полежала... Татонько мiй! Не забув — не забув... П а р а с к а. Ти ж ïï не вдариш, Л а р и в о н е? А мене? Нi? А чашу та хрест оддасиш? Дурненький, на хлiб помiняємо, дiток погодуємо, од голодноï смертi врятуємо... О р и н а. Авжеж, погодуємо! Хоч раз погодуємо! Погодуємо-погодуємо. А вони засмiються, татоньку мiй... (Аж засмiялась, до Л а р и в о н а припавши). Повернувся Л а р и в о н , браму одчинив i винiс чашу та хрест. Тиче iх Оринi, Парасцi, а сам одкрив рота, мугикає. П а р а с к а. Сам винеси, Л а р и в о н е! Он-он туди, у ревком! Неси! Неси!.. Пiдiйшли ще жiнки, оточили Л а р и в о н а. Пiдбiг С м и к. О р и н а (шкандибаючи поплiч з Л а р и в о н ом, за чашу рукою вхопилась). Авжеж, неси! Неси, неси!.. П а р а с к а. А що! Дорогу дайте, чоловiки! Натовп посунув за ними. Тiльки бiля Гирi та Годованого купка зосталась. Та ще К о п и с т к а, скручуючи цигарку, одстав. Запалив, цвiркнув та й кинув на сторону Гирi: — Оце й я скажу — чудо! З резолюцiєю... (Iронiчно). Ну, молiться, молiться, бо я б молився, та, вiрите, нiколи... (Та й подався). Завiса ДIЯ ЧЕТВЕРТА 1 Напровеснi К о п и с т к а сидiв у сiльрадi сам. Коли чує: бам-бам-бам! — задзвонили в церквi. Задзвонили — перестали. К о п и с т к а. Гм... Що за знак? Немов на пужар, тiльки ж перестало... (Одчинив вiконце, виглянув). Ага, Васько!.. Чуєш, Василю? Чи не знаєш часом, чого так у церквi задзвонили?.. Питаю, чого так чудно задзвонили?.. Не знаєш... А куди це ти з торбою, га?.. Що?.. Ти ось краще зайди сюди, синашу! Та на часинку!.. (Повернувся до дверей). Щось надумав, мабуть, хлопець. Увiйшов В а с я. Ноги пухлi. В руках паличка, за плечима торбинка. К о п и с т к а. Здрастуй, синок!.. Так, кажеш, не знаєш, чого дзвонили? Вася тiльки головою хитнув. Може, де пужар?.. Не видко, кажеш... Гм... А куди це ти налагодився? В а с я (як хворий, повiв рукою). А... туди. К о п и с т к а. От тобi й на! Та куди саме? В а с я. Не знаю... В город думка була. К о п и с т к а. В город? В а с я. Мати померла й батько, ви ж знаєте. А сьогоднi дiд вночi: тiкай, кажуть, закурили — i вмерли. Сумно якось стало одному. Так я встав уранцi та й пiшов. К о п и с т к а. А дiд хiба не ходив до церкви? Г и р я ж там, кажуть, вареним ячменем людей годує! В а ся. Дiда прогнали... А я не ходив. Маслаки кiнськi збирав i варив. А палива з стрiхи С м и кав. К о п и с т к а (зворушився). То чом же до мене не прийшов, чудiй ти, не чоловiк! Я б тебе печеною Ґавою нагодував... А в торбинцi в тебе що? В а с я. Та... Книжки. К о п и с т к а. Гм. . Книжки? I букваря, ма'ть, забрав? В а с я. Та... й букваря. К о п и с т к а. I тетрадьку? В а с я. Яку тетрадьку? К о п и с т к а. Та тую, що... совiцькi слова вписував. В а с я. А-а... Забрав, дядю! Аякже! К о п и с т к а (заходив по хатi). Ти ось що, синок!.. Ти не ходи в город, бо не дiйдеш. Помреш у дорозi. Зоставайся тут... За секретаря будеш. Тобi скiльки рокiв? В а с я. Та... ще помру я тут. К о п и с т к а. Чорта помремо, синок! Будь єрой!.. От-от, як не видно, ïде вже, повертає з города Серьога i, мабуть, з хлiбом... В а с я. Кажуть, що не приïде, бо вже мiсяць, як повiз у город чашу й хрест, а не видно й не чути, кажуть... К о п и с т к а. Хто каже?.. Приïде! Ось побачиш — приïде! А он тобi надворi що — весна? А ондечки подивись що — сонце? Та яке сонце, гей! В а с я. Та... сонця ж не можна ïсти. К о п и с т к а. А то так: сонце не Ґава — його не впiймаєш. Та тiльки ти не добрав дiла, синок! Сонце припече, трава наросте, рогоза в рiчцi, риби наловимо, юшки наваримо... Ну, а там незабаром трах-тара-рах — хлiб уродить... А поки що в мене сьогоднi Ґава є. Катай, синок, до мене жити! Ну що? В а ся (осмiхнувся крiзь сльози). Та... не знаю, як це воно буде. К о п и с т к а. Знаєш, синок, що я надумав? В а ся. Що? К о п и с т к а. А ось що: я тебе смаженою Ґавою годуватиму, а ти мене за це букваря довчиш. Гаразд? В а с я. Гаразд! К о п и с т к а. Трах-тара-рах, резолюцiю прийнято! Отже, таки вивчусь я грамоти, туди його маму! I рихметики вивчусь, i всякоï полiтики... 3 Убiгла П а р а с к а. К о п и с т к а до неï: — Чуєш, стара? Давай на старiсть ще таку штуку встругнемо — i тебе грамоти вивчимо, га? П а р а с к а. Годi! Он що в церквi робиться! К о п и с т к а. Що? П а р а с к а. Я так i думала: сидить, мабуть, руда сатана та цигарку смокче, а не туди, що вже треба нам ховатися або тiкати! К о п и с т к а. От тобi й на! П а р а с к а. Тобi на!.. То ж закурив собi голову так. що й смертi вже своєï не бачиш! I так увесь вiк. Як ще колись козаки приïздили вбиваги людей за ту панську економiю, що спалили, — так люди — як люди... Той утiк, той заховався, а вiн, руда сатана, досидiвся, докурився отак, аж поки наскочили козаки... К о п и с т к а. Та через кого ж, як не через тебе, зозулько, увесь той iнцидент i случився. Прибiгла отак: гари, гари... ïдуть! А хто ïде — не добереш... П а р а с к а. Що? Через мене, кажеш?.. Подивись, Мусiю, менi у вiчi!.. К о п и с т к а. Подивись ти менi у вiчi!.. I дивились одне одному в вiчi, аж поки К о п и с т к а не одвiв своïх. Ну годi, бо хiба жiнку передивишся!.. П а р а с к а. Моя правда, Мусiю! К о п и с т к а. Годi!.. П а р а с к а. I побачиш, як не на моє вийде! Отак i вб'ють тебе, отак через цигарку не вбачиш, де й смерть на тебе вiзьметься... К о п и с т к а. Та кажи, що в церквi? П а р а с к а. Ага! Тепер кажи... Слухай, Мусiю! Вони ось-ось прийдуть з церкви сюди... вбивати... К о п и с т к а. Хто? В а с я. Кого? П а р а с к а. Орину, Л а р и в о н а i нас! К о п и с т к а. Та кажи товком! П а р а с к а. Слухай! О р и н а й Л а р и в о н (вiн живе у неï) прийшли до церкви. Г и р я ж ото роздавав по ложцi варений ячмiнь людям, i Лизька була, i знаєш ще хто? Панько! Прибрався, одягся, миску з ячменем за Лизькою носить, ще й свiчечку. А Лизька роздає. Побачив мене i, як пес той, щулився i свiчечку ту не зна, де подiти... Га, Мусiю? Наш секретар!. К о п и с т к а. Та мать його!.. Кажи далi! П а р а с к а. Отож Г и р я не дав Оринi ячменю, каже: Пiди та перш помолись, у батюшки посповiдайся. А вона вже несповна розуму, пiшла, ще й Л а р и в о н а потягла. А на сповiдi й каже: дiтей з Л а р и в о н о м поïла... К о п и с т к а (аж похитнувся). Та що ти кажеш, Параско?.. П а р а с к а. Пiп про це Гирi, Г и р я людям... Задзвонили в дзвони, позбiгалися, Л а р и в о н а пов'язали... До розправи, кричать, повбивати ïх треба!.. Чую, й на тебе похвалки гонять... Кажуть: С м и к утiк, Совiта нема — саме слушний час... Та я з церкви та городами, городами сюди... Тiкаймо, Мусiю, бо вб'ють! К о п и с т к а. Ти ось що, Параско!.. Ти... П а р а с к а. Тiкаймо, кажу! Чого ще сидiти отут! Щоб на шматки розiрвали?.. Якби ти чув, що вони казали!.. Сюди прийдуть, казали... Тiкаймо! Отак городами повз стару греблю, щоб не побачили... К о п и с т к а. Ша, Парасю, ша!.. Ти ось що, кажу, бiжи зараз та скликай... П а р а с к а. Кого? К о п и с т к а. Наших!.. Усiх, хто живий ще зостався. П а р а с к а. Вже й: ïх не докличешся, дурний ти!.. К о п и с т к а. Дев'яносто сiм... П а р а с к а. Було та загуло! Сьогоднi вночi не спалося, дак я всiм число склала. Половина слободи людей вимерло, а наша голота поперед усiх в ямки попадала... К о п и с т к а. А Кондратiй Хурса, Клименко Захар, Барило один i другий, Сирота Юхим, Золото Мойша?.. П а р а с к а. Та вони вже такi, що й нiг, либонь, не потягнуть... К о п и с т к а. Клименко Захар, завчора бачились, ось тут сидiв... Та й Сергiй казав, як ïхав: гляди ж, стережи, Мусiю, казав... П а р а с к а. Стережи! Кого?.. Що?.. Оцю порожню халупу? К о п и с т к а. Совiцькую власть, дурна на тобi голова!.. П а р а с к а. На тобi! Бо як поприходять ось, то й ту дурну зiрвуть, а без неï що ти встережеш. Що, питаю? К о п и с т к а. Серьога ось-ось як не приïде... П а р а с к а. Не приïде твiй Серьога! Вiн уже забув, вiдкiля й дверi до нас одчиняються. П'ятий тиждень пiшов, а його нема. I не буде! Бо вiн не такий дурний: забрав золото... К о п и с т к а (аж руку звiв). Знаєш що, Параско? П а р а с к а. Ну що? К о п и с т к а. Не пiднiмай пренiй — от що! П а р а с к а. Мусiю! Благаю!.. К о п и с т к а. Я що сказав? П а р а с к а принишкла. Зараз, кажу, бiжи!.. Нагукай там, хто живий!.. Та не барися, чуєш? Одною ногою там — другою щоб тут!.. П а р а с к а. А коли я вже тебе здихаюсь, руда сатана! Коли вже ти менi свiт розв'яжеш! I якби ж путяще що, а то ж... (Вибiгла i за хвилину назад). Мусiю!.. Iдуть!.. Вже недалеко, ось... К о п и с т к а. Ну що ти ïй!.. Бiжи! П а р а с к а. Тепер я городами... Ти ж гляди, Мусiю, без мене... нiчого не роби тут... Я одним духом... (Побiгла). К о п и с т к а (до Васi). А ми, синок, ось що... Зараз зорганiзуємо ревком. В ас я. Як це ревком?.. К о п и с т к а. А так, що Совєта у нас нема? Нема, бо повмирали або неспособнi лежать. Г и р я до властi своï руцi простяга? Простяга, через Панька простяга, бо П а н ь к о йому продався... Я оце про все подумав, про всю ïхню полiтику... А ти, Василю, грамотний, пишеш так аж-аж — i хлопець — єрой революцiï. Сiдай за секретаря. В а с я. Та я не вмiю, щоб по-писарському. Не вчився. К о п и с т к а. На бiса по-писарському! Пиши по-нашому. (Дiстав iз шафки паперу, перо, чорнило, тиче Васi). Пиши: як у нашiй слобiдцi комнезами вимерли, Совєта нема, а контра висунула голову, сичить гадюкою, от-от укусить, то постановили... В а с я. Та не можу я, щоб за секретаря! От право, не можу!.. К о п и с т к а. Та ти ж уже писав раз! Сiдай! (Посадив Васю, умочив йому перо). Я буду проказувати, а ти пиши! Одно знай пиши, а тодi пiдпишемо... удвох... Ну, слухай! Пиши: призначення ревкому. Написав? Тепер пиши: постановили... В а с я. Щось не так, дядьку Мусiю. Треба перш — слухали. К о п и с т к а. Та кого ти будеш слухати, як нiкого нема! Кажу я — повмирали або неспособнi лежать... Близько грiзно пiдступив до вiкон гомiн. Уже стало чути тупотняву. Та що його довго балакати! Пиши: постановили призначити на ревком, поки повернеться з города Серьога, на предсiдателя Мусiя Копистку, а на секретаря — товариша Стоножкина Василя... Пиши, синок! Трах-тара-рах — резолюцiю прийнято! Шабаш!.. А тепер — треба покурити, бо хто його зна, що там буде... 4 Хтось одкинув дверi навстiж. Гунув натовп. Попереду ввiйшов Г о д о в а н и й. За ним Д i д з ц i п к о м: — Ведiть ïх сюди! Зараз судитимемо!.. Увели Орину й Л а р и в о н а, зв'язаного й спутаного. Увiйшов Г и р я. Набилося людей. Г о д о в а н и й. Де предсiдатель? К о п и с т к а. Що трапилось? Г о д о в а н и й. Я питаю, де предсiдатель? Де ваша вдасть? К о п и с т к а. Що трапилось, питаю? Д i д з ц i п к о м. Людоïдiв привели, щоб ти знав!.. Хiба не бачиш? Г о д о в а н и й. Ми, народ, питаємо — де предсiдатель? К о п и с т к а. Хiба не знаєш — у повiт поïхав! Г о д о в а н и й. Граждани люди! Уже мiсяць, як нема предсiдателя! Чи не пора нам спитати: а чому його так довго нема? З л и й г о л о с. Утiк! Г о д о в а н и й. Сутая правда! Утiк! Забрав золото, народне добро, i втiк. (До Копистки). Виходить — утекла ваша власть? Виходить — властi нема? (До натовпу). Граждани люди! Власть утекла, Совєта нема — мабуть, самi судитимемо? З л и й г о л о с. Авжеж, самi! Г о м i н: — Самi! — Починайте! К о п и с т к а. Ша трошки, ша!.. Бо є ревком... Г о д о в а н и й. Ревком? Де вiн? Хто? К о п и с т к а. Тутечки вiн, ось!.. Я предсiдатель, а оцей парнишка — товариш Стоножкин — секретар. Протокол є. Вам чого требується? Г о д о в а н и й. Та хто вас обрав? Де ви взялися? К о п и с т к а. Тут i не требується обирати. Тут так: об'явився — й шабаш. Аби тiльки за бiдний клас стояв. Такий совiцький закон є... I не думайте, не простий собi закон, а секретний i вродi воєнний... Г о д о в а н и й. Так це ти об'явився ревкомом? К о п и с т к а. Еге ж! Г о д о в а н и й. Ти? К о п и с т к а. От чудак, ще й питаєш... Та кому ж i об'явитися, як не нам?.. Ну, подумай! Не станеш же ти, чи Г и р я, чи там дiд Онисько ревкомом, коли по закону вам не полагається... Г о д о в а н и й, (аж очi налилися кров'ю, засiпалися губи). Та це ти думаєш ще раз заступити нам дорогу?.. Граждани, люди!.. Та доки ще вiн буде!.. Г и р я (спинив Годованого). Постривай! Не треба сварки... Хай покаже, який вiн ревком. (Тодi до Копистки). Ну, що ж! Обiбрався грибом, то лiзь у козуб. Ось народ привiв людоïдiв. Скажи, що з ними робитимеш? (До людей). Посторонiться трошки! Хай людоïди вийдуть наперед, щоб ïх ревком побачив. Д i д з ц i п к о м. От до чого призвело бiльшовицькеє движенiє! Людоïдство повелося!.. Ну, що тепер скажеш, товаришу ревком? К о п и с т к а. А от розпитаюся, тодi й скажу. Ану цитьте! До порядку! Дiду, одступiться трошки назад!.. Д i д з ц i п к о м. Годi вже наставляти на порядок! Бо вже допорядкувалися, годi!.. К о п и с т к а. Вам, дiду, слова не дадено! Д i д з ц i п к о м. I просить тебе не стану. Захочу сказати, то скажу, ще й в очi плюну. Отак!.. (Та й плюнув на Копистку). К о п и с т к а (не зворухнувся. Вийняв кисет. Закурив). Товаришу секретар! Впишiть цього факта в протокол. А резолюцiя трошки згодом вийде...(До натовпу). Зараз ревком править засiдання. Якщо маєте щось сказати, то кажiть по-людському! А плювати тепер i на долiвку заборонено... Г о д о в а н и й. А людей ïсти у вас заборонено? Г и р я. Ось тихо, граждани!.. (До Копистки). Сьогоднi люди довiдались, що оцей чоловiк, Л а р и в о н , порiзав дiтей... Аж три тижнi оця женщина, О р и н а, сказать би, мати, варила й смажила вночi своïх дiток м'ясо. Маслаки ось у ряднинi — речовий доказ... Тепер народ привiв ïх до розправи, щоб судити. Правду я кажу, граждани? Г о м i н (грiзно): — Авжеж, правду! — Гола правда! Г и р я. Суди ж ïх, коли ти ревком! При всiх суди, при людях, щоб кожне бачило й чуло, як судить ревком людоïдiв... А тодi й ми своє слово скажемо... Д i д з ц i п к о м. Та хiба в ïх суд є? Бiльшовицьке движенiє, та й усе!.. Нема бога, нема царя — нема й суда, щоб ти знав!.. К о п и с т к а. Скажи, Орино, ти ïла своïх дiтей м'ясо? Правду кажи, не бiйся! О р и н а (чудно якось посмiхаючись). Ïстоньки хотiлось. Дуже хотiлось. Я прийшла увечерi додому, аж Маринка померла. А Л а р и в о н , дай бог йому здоров'ячка, й показує: або всiм помирати, або давайте по шматочку ïсти Маринку... К о п и с т к а. Виходить, ви ïли мертвих дiтей? О р и н а. Авжеж, мертвеньких! Мертвеньких, мертвеньких... Л а р и в о н , спасибi йому, нагострив ножа... А я стала до iкони, помолилася. I боженька бачив, як Л а р и в о н рiзав, а нiчого не сказав. Тiльки осмiхнувся... (Засмiялась тихим напiвбожевiльним смiхом). Я ïстоньки дуже хотiла, аж в головi каламутилось... Я в печi запалила, пополоскала гарненько, чистенько. К о п и с т к а (аж хитнувся). Що пополоскала? О р и н а. Маринку, мою донечку... Хоч ïстоньки дуже хотiлося, проте я в той вечiр Маринки не ïла. Л а р и в о н ïв i дiтям давав. Тiльки солi не було... Без солi бiдненькi ïли... Без солi — без солi... З натовпу гомiн. Г о д о в а н и й. Брешеш, i ти ïла! Троє дiток було — i всiх поïла! Ось у ряднинi кiстки... О р и н а. Авжеж, кiстки. (Махнула кудись рукою). I там кiстки, i скрiзь-скрiзь кiстоньки-кiстоньки... Учора в церквi, думала, свiчки горять, аж то кiстки... такi жовтенькi, як у Маринки... Iй-бо... Стирчать i сяють... Г и р я (до всiх). Чуєте? Вона призналась, вона не криється. Ось тихо! Даймо тепер ревкомовi слово! Хай вiн перший скаже, якою карою покарати людоïдiв... Ну, Копистко? З натовпу пiдхопили: — Кажи! — Говори! — Суди! К о п и с т к а. Ось що я скажу! Не менi й не вам ïх судити... Г и р я. Он як!.. К о п и с т к а. Не менi, кажу, i не вам, бо ми не спецiальнiï люди. До повiту треба вдаритися, щоб приïхала комiсiя, бо до цього дiла треба таких суддiв, щоб на голову спецiальнi були... Г о д о в а н и й. Ага! Он куди вiн гне... Га? К о п и с т к а. А ти як думав: трах-тара-рах — i весь суд? А може, вони з голоду розум втеряли i треба, щоб доктор ïм у голову заглянув. Як там i що... Може, у ïх щось не в порядку, i тодi хто за це одвiтить?..Та ще й незвiсно, що в повiтi скажуть, як дознають, що в нас таке лихо повелося. А дознають!.. Г и р я. Виходить, що ревком не в силах людоïдiв судити? К о п и с т к а. Ревком зараз вiзьме ïх пiд арешт i негайно сповiстить у повiт... Товаришу секретар! Напишiть у повiт циркуляра, щоб зараз, негайно... Г и р я (перебив). Виходить, що ревком за людоïдiв? К о п и с т к а. Пiдожди!.. Г и р я. Аякже: де б вивести зараз людоïдiв отуди до канави та повбивати, а ти ïх пiд арешт, годуватимеш, та ще й доктора до них?.. Оце судi Оце ревком, я вам скажу! (До юрби). Бачили? Чули? Д i д з ц i п к о м. Погибаємо! Од бiльшовицького движенiя погибаємо! Г о л ос . Повбивати ïх... Людоïдiв i ревкома разом!.. Щоб не було!.. Щ е г о л о с и. Повбивати, як собак! З л и й г о л о с. Мало повбивати! Бо собака, як голодна, то лежить i здохне, а не з'ïсть своïх дiтей... Живих закопати ïх в землю, ось що я скажу! Г о д о в а н и й. Хто за те, щоб повбивати людоïдiв, хай пiднiме руку!.. Раз, два, три, чотири... сiм... десять-тринадцять... Всi, як один! З л и й г о л о с. I Копистку з ними. Галас, вигуки, аж затанцювали: — I Копистку! — Увесь ревком! Г о д о в а н и й. Хто за те, щоб i Копистку та й цього парубiйка з ними? (Показав на Васю). Раз, два, три... п'ять... сiм... десять... Всi, як один! Так! I хто за те, щоб це дiло зробити по-воєнному, одним заходом, зараз?.. Раз, два, три... сiм... дев'ять... Всi, як один!.. З л и й г о л о с. Та годi щитати! Виводь ïх! До канави!.. В юрбi закричали, замахали руками, цiпками: — В'яжи! — Давай мотузка!.. Г и р я (виступив). Iще, граждани, забулися!.. Нам треба нову власть обрати! Чуєте? Я думаю так: Годованого на предсiдателя, а за секретаря... Г о д о в а н и й. Та кого ж, як не Пантелеймона Петровича! Панька!.. Та вже ïх нiхто не слухав. В'язали Копистку. Виводили Васю, Орину, Л а р и в о н а. Д i д з ц i п к о м шматував i топтав протокола. 5 Вивели ïх на вигiн до канави. Поставили вряд. Гомiн, вигуки вщухли. Г и р я (виступив наперед). Ну, чого ж ми стали?.. Кiнчаймо? Юрба завагалася. Г и р я знов: — Ну от... Привели, а самi поставали... Треба ж той... Ну?.. (Усмiхнувся, скривившись). Не молиться ж на ïх!.. Ану-ну? Хто перший, починай! Юрба зворухнулась i знову стала. Та невже нiхто не наважиться, га? Все одно назад вже не можна. Раз почали... Граждани! Г о д о в а н и й (годi). Господи благослови! Я первий пiднiмаю руку... (Вийняв з-пiд поли обрiза, повернувся до Гирi). По одному чи всiх пiдряд будемо? Г и р я. Як хочеш... Я ж не вмiю стрiляти. Г о д о в а н и й. Доведеться по одному... там за канавою... (Гукнув на юрбу). Ану розступiться, граждани!.. Дайте дорогу... (Смикнув Л а р и в о н а). Ходiм, ти!.. (Повiв його, взявшись за кiнчик пов'язаного мотуза). Юрба загомонiла i втихла. Кожне стежило. очима, як заводив Г о д о в а н и й глухонiмого за канаву, як спинив його й наказав стати на колiна. Чулося звiдти: Стань навколiшки! Ну?.. Чуєш?.. Отак, дивись. Отак!.. Х т о с ь (тодi в натовпу). Навiщо вiн його навколiшки? Д р у г и й. Щоб краще вцiлити... Третiй (не одводячи очей). Цитьте! В юрбi. Цитьте!.. Цитьте!.. Юрба завмерла. Гримнув вистрiл. У Копистки впав з голови картузик. Вася заплющив очi. Юрба ожила, вибухла гомоном, криками: — Попав! — Як у серце влiпив!.. — Дивись, кров он... Х т о с ь (аж пiдскочив). Так його! Ю р б а (раптом подалася назад): — Дивись, вiн встає! — Живий!.. — Лiзе! Д i д з ц i п к о м. Його куля не вiзьме. Дехто взявся тiкати. Ще раз бахнув вистрiл. Втiкачi спинились: — Упав! Упав! — Тепер вже капут йому!. — Нi, дивись, ще встає... Д i д з ц i п к о м. Кажу, куля не вiзьме! Свяченим ножем дорiзати треба!.. Свяченим, щоб ти знав!.. 6 Прискочив Го д о в а н и й. — Дайте сокиру!.. Добити треба! Ю р б а пiдхопила: — Сокиру сюди! — Авжеж, сокирою требаï Подали сокиру. Г о д о в а н и й вихопив з рук. Хтось до його, нетерпляче: — Дай я! Д р у г и й. Ось я! Третiй. Я! Я! Вчепилися в сокиру. — Пусти! — Ти пусти! З ю р б и. Пустiть! Нехай один хто... — Один нехай! Х т о с ь (тоном фiлософа). Ну й народ у нас! I тут один в одного з-пiд рук вихоплює. Г о д о в а н и й. Пустiть, я самi (Побiг за канаву). За ним посунулась сп'янiла од кровi юрба. О р и н а (безтямно). Ху, мухи... (Замахала руками). Мухи... Нiчого не видно... Одгонiте ж мух!.. Одгонiте-одгонiте!.. У Васi зацокотiли зуби. — Дядю Мусiю! Отак вони i нас... вбиватимуть. К о п и с т к а. Ось зараз, синок... Прийдуть нашi, синок... П а р а с к а ж побiгла. Та ось i вона!... Ось!.. 7 Прибiгла П а р а с к а. Хустка злiзла, от-от упаде: — Мусiю! Що ж це таке, Мусiю?! К о п и с т к а (здвигнувся, повiв головою). Ша!.. Кажи тихо!.. Покликала? П а р а с к а. Не докликалась! К о п и с т к а. Клименко Захар? П а р а с к а. Учора пiшов в поле корiнцi копати, нахилився й помер... К о п и с т к а. А Хурса?.. П а р а с к а. Хурса на печi помер... К о п и с т к а. Та ти всiх оббiгала?.. А Барили, Сирота Юхим, Золото Мойша?.. П а р а с к а. Всiх! Барили десь подалися в город. Сирота п'ятий день у хатi мертвий лежить... (Та й замовкла). К о п и с т к а (по паузi). Ти ось що, Параско Па р а с к а. Ну? К о п и с т к а. Скрути менi цигарку... Кисет отут... у правiй кишенi... i сiрнички... Взялася П а р а с к а крутити цигарку. Пальцi тремтять. — Мусiю! Знаєш, що я надумала? К о п и с т к а. Не розсипай!.. П а р а с к а. Я з тобою стану... Нехай вбивають разом! К о п и с т к а. Ти ось що... Ти зараз катай в город!.. Ярком, понад греблею, щоб не побачили. П а р а с к а. Годi! Нiкуди я не пiду!.. К о п и с т к а. Не заводь пренiй! Звiстку даси, за свiдка на судi будеш... П а р а с к а. Мусiйчику!.. К о п и с т к а. Мерщiй крути!.. За свiдка, кажу, будеш!.. Про все розкажеш, як i що... Скажеш — протоколе порвали. З-за канави почулося: — Готовий!.. Ведiть тепер Копистку! Крикнуло кiлька голосiв: — Копистку! — Подай Копистку! К о п и с т к а (до Параски). Запали!.. Запалила П а р а с к а цигарку, потягла, дала чоловiковi,. Ну, гляди ж менi... щоб дiйшла благополучно!.. Йди! Бiжи, а то... Насунулась юрба. Повели Мусiя Копистку. Тодi В а с я немов вирiс: — Стiйте! Ось i я з ним... Стiйте, кажу! Дядю Мусiю, пiдождiть! Бо як же я без вас буду?.. (Побiг спотикаючись до Копистки). Кинулась була й П а р а с к а, та спинилась. Пiдняла з землi Мусiєвого картузика, притулила до уст, до грудей, заплакала i вже взялася бiгти, аж тут зацокотiло, загуркотiло десь недалеко возом. П а р а с к а замахала руками, крикнула: — Серього! Серього! Ось сюди, Серього!.. Хтось (злякано крикнув). С м и к вернувся! Серьога! Предсiдатель!.. Юрбу мов зацiпило. I раптом кiлька чоловiк вдарилось тiкати. Зчинилась панiка. 8 З'явився С м и к. За ним продармiєць з рушницею. Побачивши все, кинулись за канаву. П а р а с к а попереду: — Мусiю! Ось Серьога!.. Стiй!.. Не стрiляй!.. Юрба кинулась врозтiч. I в цей час, коли все рухалось, бiгло, одна О р и н а зосталась на тiм мiсцi, де й стояла. Бурмотiла. Махала перед очима руками. 9 Повернулись од канави: С м и к, К о п и с т к а, П а р а с к а, В а с я, дехто з людей. С м и к. Учора б приïхав, та вiсь заломилась... Хлiба привезли, Мусiю!.. Не тiльки ïсти, а й сiяти буде! Ще пришлють... Та як все це вийшло? Як почалося? Мусiю, га? П а р а с к а. Пiдожди, дай йому до тями дiйти. (До чоловiка). Ось картуз, Мусiю!.. Та я сама надiну! (Надiла на Копистку картузика). Вiн приправив його, потому закурив, цвiркнув i, немов нiчого не було з ним, спитав С м и ка: — А скiльки пудiв хлiба? С м и к. Три хури!.. Дев'яносто сiм пудiв... iще дадуть, на оранку, бо дивись, вже весна... 10 Продармiєць привiв Гирю й Годованого. Завiса
97


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация